Ровесники Чорнобиля в Україні не хочуть, щоб про трагедію забували

Міка Ньютон (Оксана Грицай), народилася 5 березня 1986 року на Івано-Франківщині

Міка Ньютон – молода українська співачка, яка представляє цього року Україну на пісенному конкурсі «Євробачення». Deutsche Welle вона розповіла, що народилася на заході України, тому її батьки розповідали їй, що якогось особливого занепокоєння в них не було.

Про Чорнобиль майбутня співачка дізналася в школі, коли вивчали історію. А от кілька років тому МІка Ньютон сама побувала в Прип’яті і в Чорнобилі. «Те, що я там побачила, запам'яталося мені на все життя. Без перебільшення, це страшний сон: повністю мертве місто, покинуті квартири, магазини, кінотеатр, парк атракціонів…В деяких куточках ще видно залишки колишнього життя – кинута іграшка, пляшка з-під лимонаду…Це дуже страшне видовище, особливо якщо уявити, що багатьох жителів цього колись гарного міста немає в живих. Бачила реактор. Це все жахливо, правда!», - ділиться Міка Ньютон.

Співачка занепокоєна, що нині, коли з дня Чорнобильської трагедії минає вже 25 років, люди поступово починають згладжувати в пам’яті ці події. «Але останні події в Японії нагадала світові про те, що до них ще були ми», - каже Міка Ньютон.

Дмитро Чигиринський, народився 7 листопада 1986 року на Хмельниччині

Восени 1986 року, також на заході України, народився один з найвідоміших нині українських футболістів, захисник донецького «Шахтаря» й національної збірної Дмитро Чигринський. У розмові з Deutsche Welle спортсмен пригадав, що про аварію на ЧАЕС багато говорили передусім в школі.

Хоча тоді, каже Дмитро, він був занадто малим, щоб осягнути всі наслідки того, що сталося.«Я зміг оцінити й зрозуміти весь масштаб трагедії вже у свідомому віці. У мене є багато знайомих, яких ця трагедія торкнулася дуже серйозно, у них і донині є проблеми зі здоров’ям», - каже футболіст. Чигринський переконаний, що відомі люди України, зокрема й він особисто, мають скористатися своєю популярністю для того, щоб знову й знову нагадувати людям про наслідки чорнобильської катастрофи.

Ірина Вільхова, народилася 16 березня 1986 року в Києві

Ірина працює маркетологом в одній з київських шкіл танцю, але найбільшою своєю гордістю вважає родину – чоловіка та маленьку доньку Мар'яну. «Чорнобильська аварія ніяк не вплинула на моє подальше життя, мені вдалося здобути нормальну освіту і я можу сказати, що задоволена своїм станом здоров’я. Дай Бог, щоб всі почувалися так само, як я в цьому плані, могли стати батьками, народити здорову дитину», - розповідає Ірина.

На думку Іри, хвороб та неприємностей вистачає не лише в Україні, але й в інших, більш розвинених країнах світу, і Чорнобиль – не головна їхня причина. «Було один раз неприємно, коли іноземці сказали, що вони в нашій країні не їдять ніяких фруктів і овочів, тому що вони вважають, що все, що вирощене в Україні, воно наповнене якимись шкідливими речовинами. Хоча це казали американці, і в мене виник великий сумнів, що вони там їдять в Америці. Там, здається, ще гірша ситуація з харчуванням, ніж в Україні, де був Чорнобиль», - переконана Ірина.

Віталій Прудиус, народився 24 серпня 1986 року в Новій Каховці

Віталій – студент магістратури Києво-Могилянської академії. Він заснував портал сучасної української музики. Віталій народився влітку після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції на Півдні України. Він говорить, що йому пощастило, бо Південь вважається більш безпечною зоною. «Звісно, всі ми знаємо, що люди, які народилися в цей рік, або рік після цього, всі замислюються над тим, як могла вплинути чорнобильська катастрофа, що це пост-чорнобильське покоління, проте в мене немає ніяких посвідчень, хоча в багатьох людей вони є, і часто доводиться зустрічати однолітків, які мають такі посвідчення», - каже Віталій.

Київський студент розповідає, що не бачить якихось явних наслідків аварії, які б вплинули на його життя, проте це не означає, що їх немає, просто дуже мало що можна виявити на поверхні через брак належної достовірної інформації. «Мене непокоїть таке ставлення, що за 25 років фактично держава не спромоглася зробити якусь ефективну політику в сфері моніторингу, протидії цим наслідкам Чорнобиля, і в мене особисто складається відчуття, що багатьох наслідків ми просто не знаємо. До цієї теми треба ставитися з більшою увагою і більш серйозно, ніж є зараз», - переконаний Віталій.

Ольга Закревська, народилася 11 квітня 1986 року в Прип’яті

Ольга працює фотографом, має власну фотостудію й багато подорожує світом. Вона народилася в місті Прип'ять за декілька тижнів до аварії на ЧАЕС. Ще з дитинства Олі розповідали, що вона – чорнобилець, батьки водили її на обстеження кожні два роки. Але 25 років показали, що здоровя в неї таке саме, як і в більшості однолітків, якихось відхилень чи аномалій немає.

«Дякуючи своєму чорнобильському посвідченню, я була більш впевнена у вступі в інститут, воно мені давало певні пільги, і тому вже стояло за мною як приємна можливість отримувати лише трійки на екзамені», каже Ольга, яка водночас нині не розраховує на державну підтримку. На її думку, допомога найбільше потрібна її батькам, життя яких змінилося внаслідок цієї аварії.

«Я не можу нічого пригадати, мені було тоді всього 15 днів. Я можу розповісти проте, як я туди їздила і про своїх батьків, які не хочуть туди їхати і дивитися, як там зараз. Там було все дуже чудові і казково, у соціалістичному дусі, це було місто молоді з усією інфраструктурою. Це їхні друзі і діти, ми зовсім маленькі були, ось це будівництво, оптимізм, і все це в один день просто взяло і вибухнуло», - розповідає Ольга про свою родину.

Денис Кожушко, народився 12 березня 1986 року в Києві

Денис - приватний підприємець, одружений, має доньку. Він народився напередодні аварії, а про Чорнобиль думає як про велику проблему держави, а не його особисту. «Я знаю, що дуже часто в людей мого віку народжуються діти з різними пороками, наприклад серця, з різними паралічами, сліпі, глухі, таке я чую, таке є, але я не можу сказати зі стовідсотковою впевненістю, що це через Чорнобиль. Найкраще, що я можу сказати, так це те, що в мене є дуже гарна здорова дитина, якій вже два з половиною роки, а мені 25 років. Хоча в наш час цьому віці небагато людей хочуть мати дітей. Це найбільше моє щастя за ці 25 років», - переконаний Денис.

Автор: Наталія Мар'янчик
Редактор: Леся Юрченко