Євродепутат: На Донбасі точиться російсько-українська війна
22 серпня 2014 р.Deutsche Welle: Чеська преса часто порівнює події серпня 1968-го у Чехословаччині з подіями серпня 2014-го на Сході України. Чи відповідає, на Вашу думку, правді таке порівняння?
Яромир Штєтина: Відповідає, але не на сто відсотків. Різниця полягає в тому, що українці - на відміну від нас у 68-му - опираються. Опір їхній аж такий відчайдушний, що я знімаю перед ними капелюха.
Ви зустрічалися як із бійцями регулярної української армії, так і з вояками добровольчих батальйонів. Якими є Ваші враження?
Я з’ясував, що конфлікт на Сході України не є етнічний, що не йдеться про ненависть між українцями і росіянами. Зерном конфлікту є небажання українців натягти на себе ярмо "імперії зла", яка відновлюється під назвою Євразійського союзу.
За моїми спостереженнями, український опір має в собі велику частку неприйняття усього "совєтського" і всього комуністичного. На Донеччині точиться не громадянська війна, як силкується довести московська пропаганда, а війна російсько-українська. Сценарій вигаданої у Кремлі "громадянської війни" я добре знаю ще з Абхазії.
Ви як воєнний кореспондент майже 15 років перебували в зонах бойових дій. Які специфічні ознаки має нинішня російсько-українська війна?
Насамперед - це асиметрична війна. Фронтової лінії як такої не існує. Сказав би, що це війна за володіння дорогами. Супротивні сторони намагаються випередити одна одну в намаганні контролювати підходи до того чи того населеного пункту. А це породжує й "війну мостів" - я бачив їх кілька, висаджених у повітря. До речі, висаджений міст - це неабияка перешкода на шляху населення, яке втікає із зони бойових дій.
Свого часу Ви писали про втікачів із Боснії, Афганістану, Чечні... Чи почалася, за Вашими оцінками, вже і в Україні гуманітарна катастрофа?
Зарано говорити про гуманітарну катастрофу, але гуманітарна криза є. Запобігти найгіршому можна, гадаю, лише спільними зусиллями країн Євроатлантичного простору. Сама Україна не впорається.
А яких зусиль мав би докласти Західний світ, щоб допомогти Україні не тільки в гуманітарній галузі?
На мою думку, якраз на часі присутність міжнародних спостерігачів, а можливо, і військових контингентів ООН на російсько-українському кордоні. Я переконався, що мої парламентські колеги із старих країн Євросоюзу легковажно ставляться до всього, що коїться у нинішній Україні.
Чим це пояснити? Відсутністю того життєвого досвіду, який маємо ми, які десятиліттями жили у московських колоніях. Вони не здатні уявити, що Москва поширює аж такі брехні, аж так перекручує факти, і, врешті-решт, кажуть: "Ні, це не може бути брехнею". А війська ООН на українських кордонах були би символом того, що ніхто не має права порушувати міжнародні угоди, що ані українці, ані ми, чехи, нікому не дозволяємо зневажати себе.
Чи може українська армія гарантувати, що Росія і в майбутньому не порушуватиме суверенітету України?
Безперечно, сучасна українська армія не є найбоєздатнішою армією Європи. Але разом із добровольчими підрозділами вона, гадаю, спроможеться вигнати бандитів і з Донеччини, і з Луганщини. Але тримати на замку кордон між Україною та Росією - понад її сили. Тому засадничою вимогою західних держав до Володимира Путіна має бути: "Сам зачини кордон і припини постачати східноукраїнським сепаратистам зброю".