Жалоба за учнями, які загинули в авіакатастрофі

Чому? 16 підлітків з містечка Гальтерн та дві молоді жінки - їхні вчительки - загинули у французьких Альпах внаслідок авіакатастрофи. Це - єдина достовірна інформація, якою володіють на дану годину їхні близькі, друзі та колеги. Наступного дня після катастрофи дорога до гімназії імені Йозефа Кеніґа заставлена пересувними телевізійними станціями телеканалів з Німеччини, Європи та світу. Територія школи, учні якої відправилися за програмою обміну до Іспанії, закрита для громадськості.

По один бік обмежувальної червоно-білої стрічки - оператори, фотографи, журналісти з мікрофонами. По інший бік - скорботні дорослі, підлітки і діти. Хтось тримається за руки, хтось стоїть самотньо, хтось схиляється, щоби покласти квіти чи запалити одну з багатьох свічок на сходинках біля головного входу до школи.

Безсонна ніч

Люди приходять і йдуть із понурими головами і заплаканими очима. "Я не спала всю ніч", - каже одна з жінок італійському журналісту. Біля одного зі старших учнів стоїть ціла група операторів, він відповідає на запитання журналістів: так, я знав одного із загиблих. Він підбирає слова, які напевно чув у ЗМІ: "Ми надзвичайно шоковані". Його міміка показує - він не певен щодо розмови з пресою: чи правильно він чинить і чи не є це проявом неповаги?

Директор школи Ульріх Вессель вважає це своїм обов'язком: "Я - директор школи, я відправив групу у цю подорож, - каже він журналістам. - Тому я відповідатиму на ваші запитання, як і на запитання батьків".

На прес-конференції у міськраді Гальтерна разом з ним - міністерка освіти землі Північний Рейн-Вестфалія Сильвія Лорман, бургомістр міста Бодо Клімпель, очільник виконавчої влади округа Кай Зуберкрюб. Міністерка - теж вчителька - усвідомлює, якою болісною раною для шкільної спільноти є ця трагедія. Однак вона не подає вигляду і уважно підбирає слова, щоб висловити співчуття: "Ми не можемо взяти це горе на себе, ми можемо тільки розділити його".

Докори сумління

Журналісти ставлять директору школи Весселю дуже особисті запитання: як він дізнався про цю жахливу новину? Як повідомив її батькам? Чи почувається він відповідальним за цю трагедію?

Гімназія імені Йозефа Кеніґа є європейською школою, вона відома завдяки міжнародній співпраці та програмам обміну. Чи будуть їх розвивати надалі, директор поки сказати не може. "Літаки все ж залишаються найбезпечнішим видом транспорту", - каже Вессель, ніби виправдовуючись.

Він якраз перебував на нараді, коли його терміново попросили передзвонити. "Ще не було жодної певності", - повідомляє він. Директор все ще сподівався: можливо, це інший рейс компанії Germanwings, можливо, школярі запізнилися на літак... Але згодом вже точно: всі 18 осіб - у списку пасажирів рейса. Директор їде назад, відправляє школярів по домівках і - найтяжчий момент його педагогічної кар'єри - виступає перед батьками.

Допомагає підтримка з усього світу

Вессель тримається мужньо, іноді робить паузи, щоб проковтнути ком, що час від часу підступає до горла. Коли він намагається розповісти про свої почуття, його очі стають вологими. "Сміх у нашій школі помер", - каже він. Коли він знову оживе, директор не знає. Спершу люди мають пережити цей день - і потім наступний.

Що допомагає, зауважив Вессель, то це співчуття людей. Незліченну кількість електронних листів отримали міськрада Гальтерна та школа. "Люди, які ніколи не мали контакту з нашою школою, люди з усього світу висловлюють співчуття". До підтримки варто віднести і присутність ЗМІ: "Я сприймаю цю зацікавленість не як гонитву за сенсаціями, я знаю, що вас сюди привела стурбованість ваших читачів і глядачів".