Велика газета Берліна в руках колишнього стукача "штазі"

Якщо перед крамницею в Німецькій Демократичній Республіці вишиковувалася черга, значить там з'явився якийсь дефіцитний товар. Апельсини, банани, ананаси були для східного німця у країні Еріка Гонекера (Erich Honecker) справжньою екзотикою. Дефіцитом у НДР мало кого можна було здивувати, утім, як і в будь-якій країні з плановою економікою. Єдине чого там завжди було вдосталь, так це стукачів, які допомагали спецслужбам стежити за власними громадянами.

Такою спецслужбою в НДР було міністерство державної безпеки, яке в народі скорочено називали "штазі". Воно займалось не лише зовнішньою розвідкою та контррозвідкою, але також виконувало функції політичної поліції. Репресивний апарат, на чолі якого перебувало "штазі", придушував будь-які прояви інакомислення, будь-яку критику на адресу правлячої у країні Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН).

У 1989 році, коли впав Берлінський мур, у міністерстві державної безпеки колишньої НДР нараховувалось понад 90 тисяч штатних співробітників. Крім того, на "штазі" працювало більше 100 тисяч неофіційних  інформаторів. Якщо врахувати, що населення колишньої НДР становило 16 мільйонів, то виходить, що на кожних 80-90 східних німців було щонайменше по одному кадровому або позаштатному співробітникові "штазі".

Несподіванка для редакції газети Berliner Zeitung

Саме одним із таких неофіційних стукачів певний час і був колишній ендерівський солдат, а нині новий власник видавництва Berliner Verlag, якому належить газета Berliner Zeitung, Гольґер Фрідріх (Holger Friedrich). Між 1987 та 1989 роками Фрідріх збирав і передавав "штазі" компрометуючі дані про своїх товаришів по службі в Національній народній армії, як називалися збройні сили НДР. Його кодовим ім'я було "Петер Бернштайн". І, можливо, цей факт у біографії нині 53-річного Фрідріха так і залишився б мало поміченим, якби він не вирішив раптом придбати одну з найбільших газет німецької столиці.

Першим про таке минуле нового власника Berliner Zeitung з посиланням на документи з архіву "штазі" днями написало інше німецьке видання Welt am Sonntag. До речі, сама Berliner Zeitung, яка за часів НДР виходила у Східному Берліні, також має сумнівне минуле: між 1953 та 1989 роками ця газета підпорядковувалась Центральному комітетові СЄПН. Після падіння Берлінського муру її редакція поступово дистанціювалася від комуністичного минулого. У середині 1990-х років усі колишні стукачі, яких вдалося ідентифікувати як неофіційних співробітників "штазі",  змушені були залишити видавництво, у якому виходила газета. Таким чином його керівники прагнули продемонструвати справжнє бажання остаточно розпрощатися з минулим. Можна собі уявити, що ці люди відчувають тепер, коли новий видавець сам виявився колишнім неофіційним працівником "штазі". У Berliner Zeitung кажуть, що така новина про минуле Фрідріха стала несподіванкою для редакції.

Чому Фрідріх досі мовчав?

Випадок Гольґера Фрідріха демонструє, наскільки непередбачуваною є спадщина, що залишилася від таємної поліції НДР. Згідно з опублікованими шпигунськими звітами, які писав Фрідріх, його діяльність могла бути доволі небезпечною для його оточення. Своєму офіцерові-куратору він одного разу повідомив, що чув від одного з солдатів, як той розповідав про свого молодшого брата, котрий виношує ідею втекти до ФРН або Західного Берліна.

Сам Фрідріх, який тепер - після викриття - не спростовує, що був неофіційним інформатором, стверджує, що домовився з цим солдатом, які саме його слова передаватиме далі таємній поліції. Таке твердження звучить щонайменше дивно, адже тоді виходить, що цей солдат свідомо вирішив "здати" свого брата. Але чому він це зробив? На нього тиснули? У нього були якісь інші мотиви? Те, що в НДР могли стежити одне за одним навіть всередині родини, не було рідкістю.

Можливо, пролити світло на всю цю історію та на минуле нового власника їхнього видання вдасться самим журналістам Berliner Zeitung. Після того, як спалахнув цей скандал, вони разом з колегами з бульварної газети Berliner Kurier, яка тепер теж належить Фрідріху, вирішили провести власне журналістське розслідування, про що заявили головні редактори цих видань. Так, вони хочуть ретельно вивчити досьє з архівів "штазі". При цьому йдеться про документи, що стосуються як шпигунів, так і жертв "штазі".

Злочинець чи жертва?

Адже Фрідріх стверджує також, що свого часу його затримали за підозрою у намірах втекти з НДР, через що йому погрожували багаторічним ув'язненням. Аби не опинитися за ґратами, він, мовляв, і був змушений погодитися на шпигунство. Отже, Фрідріх став стукачем під тиском? Але про це він розповів лише зараз, коли журналісти самі докопались до його історії після того, як він став новим власником Berliner Zeitung. Чому Фрідріх досі мовчав? Йому було соромно за своє минуле? Чи він боявся, що тоді йому ніхто не продасть видавництво?

Швидше за все, до підписання контракту в такому разі справді б не дійшло. Цим цілком можна пояснити мовчання Фрідріха. Що ж лишається після всього цього, так це враження про намагання уникнути відповідальності за свої дії. Вже не один колишній неофіційний співробітник "штазі" після того, як про його минуле стало відомо, запевняв, що нікому не заподіяв шкоди. Але звідки Фрідріх може це знати? Деталі, наявні у документах з архіву "штазі", швидше вказують на протилежне.