Трудова міграція: потрібні правила
19 лютого 2005 р.
Від регіональної конференції, що проходила в столиці Угорщини від 15 до 18 лютого, чекали нових імпульсів. Комп”ютерні спеціалісти з Індії, сезонні робітники з Польщі чи українські дівчата, які доглядають за дітьми в європейських родинах, - їх усіх об”єднує глобальна тенденція. За підрахунками Міжнародної організації праці, лише в Європі трудових мігрантів 26,5 мільйонів. Мова про територію від Росії до Ірландії.
На думку експертів, це величезна цифра. Окремі країни, такі як Албанія чи Молдова за останні 10-15 років ”втратили” чверть населення, яке подалося на заробітки за кордон. Але поширена думка про те, що ці люди працюють переважно нелегально, не відповідає дійсності. Принаймні, так стверджує Патрік Таран, представник Міжнародної організації праці:
“Без дозволу працюють від 10 до 15 відсотків, тобто це зовсім не така вже й велика частка.”
Крім того, веде далі Патрік Таран, трудові мігранти сиділи б у себе вдома, якби, наприклад, у Німеччині чи інших західноєвропейських країнах для них не було роботи. Фрідріх Батлер, голова Міжнародної організації праці, каже, що іноземці часто займаються тим, що не цікавить місцевих, – виконують брудну роботу, за яку ще мало платять. Це і робота в полі, на будівництві або, наприклад, на великій кухні в ресторані:
”Ми поступово діходимо висновку, що з цим феноменом треба змиритися. Він просто існує. Тоді постає питання – що треба зробити для врегулювання міграції?”
Саме в цьому Міжнародна організація праці бачить своє завдання. На регіональну конференцію до Будапешта прибули чимало голів урядів та міністрів. До пошуку рішень підключилися також об”єднання роботодавців та профспілки. Говорить заступниця голови Союзу профспілок Німеччини Урсула Енґелін-Кефер:
”Для нас важливо, щоб і профспілки були до цього причетні, оскільки представляти інтереси мігрантів це також і справа профспілок”.
На думку Енґелін-Кефер, усі 177 країн-членів Міжнародної організації праці повинні узгодити єдині правила для роботи іноземців:
”Ідеться про те, що це – люди, отже мають бути мінімальні життєві стандарти. Мігранти теж мають право на людське життя”.
У реальному житті про це говорити поки що не можна. Часто людей змушують працювати, бо вони повинні платити величезні суми тим, хто допоміг їм працевлаштуватися за кордоном. Або ж вони працюють нелегально й змушені миритися з мізерними зарплатами. Інша проблема – заможні країни приймають тільки кваліфікованих спеціалістів, а на батьківщині трудових мігрантів закриваються фабрики й лікарні. Всі ці питання можна вирішити, заявляє Патрік Таран:
”Нам потрібні правила. Тому ми відстежуємо ситуацію в різних країнах - хто як вирішує ці проблеми й чи можна цей досвід передати іншим. Крім того треба створити рамкові умови, щоб правила пасували одне до іншого.”
Від конференції в Будапешті не очікували конкретних рішень. Вона мала лише визначити проблеми й окреслити шляхи їхнього вирішення. Перші конкретні пропозиції мають з”явитися лише через півроку.