"Токсична камера"

Фестиваль короткого метру в Обергаузені - найстаріший у Німеччині. Утім, відомий в історії кіно не стільки через свій вік, як через свою прогресивність. Річ у тому, що у 50-60 роках у Німеччині боротьба між молодим і старим поколінням режисерів досягла свого апогею. Настільки, що перші відкрито заговорили про смерть "кіна татусів" і зробили це саме під час фестивалю в Обергаузені.

26 юних і амбітних митців 28 лютого 1962 року висловили своє бажання створювати новий кінематограф і підписали так званий Обергаузенський маніфест. Вже пізніше цей день почали вважати днем зародження "молодого німецького кіно".

Нині фестиваль в Обергаузені – один із знаних у світі. Що й казати, цього року до німецького міста "злетілась" рекордна кількість стрічок – майже 7 тисяч з 60-ти країн світу. "Виходячи з цього, про кризу говорити не доводиться", - цитує агентство dpa директора фестивалю Ларса Генрика Ґасса (Lars Henrik Gass). До конкурсної програми журі відібрало 131 стрічку, їх покажуть протягом семи фестивальних днів. Хто знає, можливо, найкращими на 59-фестивалі в Обергаузені будуть режисери з Британії, які відзняли стрічку про Україну.

Оператори в спідницях

Цього разу до конкурсної програми потрапило найбільше фільмів саме з Британії (9 ) та США (6). Здивувало організаторів і те, що кожна четверта стрічка надходила з країн, які раніше взагалі на фестивалях свої роботи не презентували. Це, приміром, Польща і Австрія. Ще одна родзинка цього року – за камеру взялись жінки. Їхньому авторству належить 30 з 57 конкурсних стрічок. Найвідоміша - член-журі цьогорічного Берлінале Афіна Рахель Цангарі (Athina Rachel Tsangari). Її фільм "Аттенберг" ("Attenberg 2010") завоював безліч нагород. Тепер режисерка представить публіці стрічку "Капсула" (" The Capsule") - роздуми про природу влади і підпорядкування людини.

Втім, помилково вважати, що молодий режисер не має на фестивалі жодних шансів. Так, дебютна короткометражка "Site Selection" (експеримент з елементами анімації) хорватки Маре Шуляк (Mare Šuljak) під час показу отримала чимало схвальних оплесків.

Чорнобиль. Британська інтерпретація

До лав "режисерок у спідницях" увійшли і авторки україно-британського фільму "Toxic Camera" сестри Джейн та Луіз Вілсон (Jane Wilson, Louise Wilson). Їхня робота – це сучасна алюзія на творчість українського режисера Володимира Шевченка і на його фільм "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів". Стрічка, відзнята у 1986 році, якраз у пік ліквідації катастрофи, забрала життя у режисера і його команди. "Наш фільм – це реконструкція тих подій, - розповідає Джейн Вілсон глядачам після демонстрації картини, - це відображення того часу, тієї катастрофи, яка і досі залишається актуальною і змушує кожного з нас замислитись."

За словами Луіз Вілсон, ідея фільму виникла ще у 2009 році, коли вона працювала над іншим проектом про атомну промисловість. І хоча "Toxic Camera" не можна назвати повноцінним документальним фільмом, однак, як підкреслили авторки, їхня стрічка таки правдива, адже побудована на численних інтерв’ю зі свідками тих подій.

Кіно після інтернету

Фестиваль в Обергаузені ніколи не йшов в ногу з часом, він намагався його випереджати. Як приклад – існування численних тематичних програм, на яких молоді режисери можуть презентувати свої новаторські кіно- та відеопроекти. Так, на майданчику "Flatness: кіно до і після інтернету" демонструється вплив Інтернету та соціальних медіа на експериментальний фільм.

Як сучасні технології змінили кіноіндустрію, продемонстрували українка Ольга Педан, шведка Емілі Ройсдон (Emily Roysdon), британка Хелен Мартен (Helen Marten) та інші. "Мій фільм – це колаж з відео і звуків, які я знайшла в Інтернеті, - розповідає Deutsche Welle режисерка українського походження Ольга Педан про свою 7-хвилинну стрічку "Girls in Malls",– він збирає образи жінок, що палять, і зображення сонця, котре, як на мене, нагадує вогник на кінчику сигарки."

На думку професора Вищої школи Дортмунда (Fachhochschule Dortmund) Фоско Дубіні (Fosco Dubini), роль інтернету в сучасному інформаційному та культурному просторі не лише надихає, але і дозволяє знаходити молодим режисерам свого глядача, адже не завжди фестивальна публіка на ура сприймає усе те, що бачить з крісел кінозалів.