Складний шлях процесу розширення ЄС

Незважаючи на суперечки з конституційних питань, поки що з Брюсселя не надходило жодних сигналів, які б свідчили чи принаймні натякали на те, що 1 травня 2004 року не відбудеться запланованого вступу до Євросоюзу 10 нових членів: Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, Словаччини, Кіпру, Мальти, Латвії, Литви та Естонії. Тому кандидати й надалі проводять підготовку до повноцінного членства в ЄС.

"Європейський союз у переддень розширення на Схід: збір останньої інформації", -- конференція під такою назвою відбулася нещодавно у навчальному центрі Фонду імені Ганса Зайделя у Вільдбад-Кройті. Головним доповідачем на ній був депутат Європарламенту від Християнсько-соціального союзу Александер Радван. Він погодився поділитися з українською редакцією "Німецької хвилі" своїми міркуваннями щодо європейської інтеграції. Перше питання, яке ми йому задали було: Наскільки зможе бути дієвим союз країн, до якого входитимуть щонайменше 25 членів, кожен з яких має свої державні інтереси, свої національні особливості? Александер Радван:

"Я можу поки що сказати єдине: процес об"єднання Європи є єдино правильним. Йому немає альтернативи. Дійсно, виникає багато ускладнень, зокрема й через присутній в Європі національний егоїзм. Інколи він навіть загострюється. Пригадаймо собі, як два роки тому члени Європейського союзу виступили проти Австрії за те, що там до урядової коаліції увійшла Партія свободи. Я був тоді одним з небагатьох німецьких парламентаріїв, які заступилися за Відень. Я мешкаю по-сусідству з австрійцями, тому знаю, що вони ніколи не були й небудуть праворадикалами. Однак, мій французький колега в кулуарах назвав мене фашистом, за те, що я не був згідний з резолюцією Європарламенту щодо Австрії. Тож я хотів би підкреслити, що процес європейської інтеграції, як і раніше, залишається дуже тендітним, його можна легко пошкодити різким рухом. Тому в першу чергу слід зміцнювати економічну інтеграцію, услід за якою проходитиме й процес політичного зближення. Згадаймо, як свого часу було створено Спілку вугілля та сталі, яка зрештою призвела до згуртовання Західної Європи. Зараз функціонує спільна європейська валюта. А за нею поступово, з обдумуванням кожного кроку треба створювати Європу, яка буде здатна діяти у глобалній політиці як єдине ціле".

Наскільки готові лідери провідних європейських держав грати на рівних зі своїми колегами з країн Східної Європи? Александер Радван:

"Жак Ширак, Тоні Блер, Хосе Марі Азнар, Ґергард Шредер, Сильвіо Берлусконі - всі вони перш за все люди зі своєю свідомістю і гонором. Вони не надто охоче сприймають від Брюсселя якісь вказівки, як їм слід поводитися у зовнішньополітичних відносинах. Тому інколи буває досить складно змусити цих людей прийти до спільної думки. Але я думаю, що головне завдання у вирішенні цієї проблеми - перетворити Європейський союз на єдиний проект. Бо поки що там діє інколи й врізнобій маса окремих проектів: спільний ринок, євро, Шенген, збройні сили швидкого реагування тощо. Тому на мою думку, в Конституції ЄС треба передбачити те, що над всіма цими проектами існував би єдиний куратор, який би їх координував. Лише тоді Європа стане здатною до активних дій на політичному полі".

А чим Європа є зараз? Александер Радван:

"Поки що всюди у сфері міжнародної політики відчувається домінація США, як і раніше ми маємо наддержаву - Росію, як майбутню наддержаву - Китай, який набирає у світі щоразу більшої ваги. І нам треба визначитися: чи ми бажаємо залишитися чимось незначним між цими новими потугами чи ми хочемо щось змінити? Поки що ми лише можемо критикувати Америку. Але не здатні запрпонувати гідної альтернативи. І тому канцлера Ґергарда Шредера в іракські політиці я критикував не за те, що він заявив: "Я за мир!" Ми, зрештою всі виступаєм за мир. Я його критикував за те, що він наперед пообіцяв не змінювати своєї позиції щодо дій стосовно багдатського режиму. Адже, все одно справа дійшла до конфлікту. Тому треба було діяти гнучкіше, шукати альтернативних зовнішньополітичних ходів. Звичайно, між Німеччиною та США існують різниці у поглядах на міжнародну політику, але не можна однозначно для себе заявити: все, що робимо ми - правильне, а що вони - хибне. Треба, зокрема, пам"ятати, що американці зажди поспішають на допомогу в ті регіони, де назріває криза. Вони надсилали свої контингенти у вогнища конфлікту в Європі, Африці, Азії. У Європейському парламенті поруч зі мною сидить колега з Польщі. Він мені сказав свого часу, що Росія для них, як і раніше становить головну зовнішньополітичну небезпеку. І єдина сила, на чию допомогу поляки розраховують у разі, якщо в політиці безпеки виникнуть проблеми - це американці, а не німці, англійці чи французи, які територіально значно ближчі".

Чи могли б Ви спрогнозувати, як виглядатиме об"єднана Європа після реалізації процесу інтеграції? Александер Радван:

"Понад 50 років тому мій дід повернувся з полону додому в Баварію. І коли б тоді, коли я ще навіть не народився, йому б хтось сказав, що через певний час його внук сидітиме у парламенті поруч з французами, англійцями та ще й з поляками, то він би в це нізащо не повірив. Він би не повірив, що ми маємо спільний парламент, маємо спільну валюту. У що розвинеться процес європейської інтеграції, який зараз інтенсивно відбувається, мені складно навіть уявити. Можу припустити, що трохи зменшиться вплив національних держав на користь у першу чергу регіонів і вже в другу чергу - центрального керівництва Єврсоюзу. Європа повинна щоразу більше дбати за те, щоб регіони набирали якомога більшої самостійності. Що більше Європа ставатиме централістською, то більш вразливою і схильною до розпаду".

Наскільки сильними є страх мешканців дійсних країн-членів ЄС перед розширенням? Александер Радван:

"Багато східноєвропейських країн має так звану "хворобу ентузіазму", яка полягає в прагненні якнайскоріше вступити до Європейського союзу. Але кожна країна повинна для себе спершу визначити, що це для неї означає. Безумовно, громадянам так званих старих країн ЄС притаманні побоювання, перед великим розширенням. Але ці побоювання обопільні. На сході Європи існує страх, що до них прийде багатий німець чи інший західноєвропеєць викупить землю, фабрики, будинки. Німці, теж маю страх, що доведеться більше платити на підтримку нових членів ЄС, що зі східноєвропейських країн прийде сюди дешева робоча сила. Але водночас німецькі підприємці, особливо з регіонів, що межують з країнами-кандидатами, розуміють, які шанси дає розширення союзу. Відкриваються нові ринки, які очікують свого освоєння. І більшість наукових досліджень прогнозує суттєве економічне зростання в Німеччині, яке додатково дасть від пів до одного відсотка".

І на завершення, чи могли б Ви висловитися на таке гіпотетичне запитання, як перспективи вступу України до Євросоюзу? Александер Радван:

"Вступ України до ЄС? Поки що забудьте. Я зараз на це запитання не зможу дати відповіді, оскільки не знаю у якому напрямку розвиватиметься Європейський союз після наступної хвилі розширення. Ми повинні самі розібратися: наскільки функціональним стане новий Євросоюз, наскільки він здатний на інтеграцію? Це для мене - ключове питання. Тому поки що рано сперечатися на тему: такі країни як Україна та Білорусь належать до ЄС чи ні. Нині вони лежать за межами процесу інтеграції. Але це не значить, що їхні пропозиції про вступ не розглядатимуться на порядку денному через 5 чи 10 років. Євросоюз безумовно спрямований на розширеня і поглиблення співпраці з Україною та Білоруссю. Але, як я вже зазначав, спершу ми повинні відповісти на запитання: який же Європейський союз ми бажаємо збудувати? Чи такий, як це пропонують англійці, для котрих головне - створити якомога більшу зону вільної торгівлі? Тому вони радо запросять сюди і Україну, і Білорусь. Чи нам потрібен такий Євросоюз, який би міг перейняти на себе політичну відповідальність, а значить мав би бути здатним до дій. Ми повинні зачекати перед тим, як давати відповідь на це запитання, адже обличчя ЄС суттєво зміниться вже у травні 2004 року, коли вступлять 10 нових членів".

Тож європейські перспективи України, якщо вірити пану Радвану, виглядають не надто оптимістично. А представники країн "чудової десятки" вже перебувають у ролях спостерігачів у керівних органах Євросоюзу: у Раді міністрів ЄС та європейському парламенті. Зокрема у законодавчому органі Євросоюзу засідає 162 представника країн-кандидатів, проте голосувати вони ще не мають права.