Німеччина дозволяє евтаназію: що це означає

"Якщо я більше не витримуватиму біль, я б хотіла мати змогу піти", - прохає Мелані С. медпрацівника Лукаса Радбруха (Lukas Radbruch) з університетської клініки Бонна. 63-річна жінка має рак легенів у прогресуючій стадії. Найбільше за все вона боїться, що в один момент їй забракне повітря і вона задихнеться. Мелані не хоче, щоб це сталось, коли вона буде при повній свідомості. Після рішення Конституційного суду Німеччини, який назвав право на смерть за власним бажанням одним із особистих прав людини, Мелані наважується говорити вголос про можливість піти з життя за допомогою медиків.

Евтаназія раніше була заборонена параграфом 217 німецького кримінального кодексу. Відповідну норму Бундестаг ухвалив у грудні 2015 року, аби унеможливити "бізнес на смерті" різним товариствам та приватним особам. До цього подібні пропозиції користувались великим попитом, і політики вирішили на це відреагувати. За сприяння самогубству "на комерційній основі" передбачалась відповідальність до трьох років ув'язнення. А щодо словосполучення "на комерційній основі" між правниками точились запеклі дискусії. Вважалось, що воно стосується і систематичного консультування щодо евтаназії. Навіть натяк на відмову від їжі з метою позбавлення когось життя міг стати приводом для кримінального переслідування. Далі так тривати не могло, вирішили судді  Конституційного суду. Адже наслідки останніх чотирьох років були дуже серйозними.

Подорож за смертю

Працювати припинили не тільки ті, хто до 2015 року публічно пропонував відповідні послуги. Навіть лікарі та співробітники хоспісів не наважувались консультувати хворих з теми супроводу до смерті. Смертельно хворим людям залишалось лише одне - їхати за такими пропозиціями до Швейцарії, Нідерландів або Бельгії, де допомога третіх осіб тим, хто помирає, дозволена.

Тим же, хто не мав сил або коштів здійснити таку подорож, залишалось тільки просити власних родичів про допомогу у вчиненні самогубства. Близькі, які на це б пішли, не підлягали кримінальній відповідальності. Однак хто ж звертатиметься по допомогу у такому питанні до тих, хто найбільше бажає, щоб людина жила?

Це завеликий тягар, вважали хворі, і залишались таким чином наодинці з собою. Саме тому пацієнти та лікарі звернулись до Конституційного суду. Однак легким це рішення для суддів не було. Кілька років вони заслуховували медиків, представників товариств, які надавали супровід смертельно хворим, та самих пацієнтів, аби ретельно вивчити їхні досвід та аргументацію. Серед правників, які брали участь у процесі, і фахівець з медичного права Вольфґанґ Путц (Wolfgang Putz) з Мюнхена. У розмові з DW він наголосив на нестерпних речах, які вже давно мали б регулюватись по-іншому: "Вплив обох великих церков у Німеччині на тих, хто ухвалює політичні рішення, досі дуже великий, хоча ми ж ніби є світською державою".

Євангелічна та католицька церкви виступають проти будь-якої форми евтаназії чи активної допомоги у відході від життя. За словами Путца, добре, що Конституційний суд як найвища судова інстанція в Німеччині зараз по-новому визначив положення про гарантоване Конституцією самовизначення кожної людини щодо смерті.

Про можливості паліативної медицини майже нічого невідомо

Лікар Лукас Радбрух, до якого звертається Мелані С., вже довгий час уважно її слухає. У такій ситуації надміру розуміння не буває, знає Радбрух, який водночас є президентом німецького Товариства паліативної медицини. Йдеться про галузь медицини, яка має на меті зменшити біль і страждання, коли зцілення вже не є можливим. Його досвід свідчить: прохання про евтаназію часто є криком про допомогу, надією на "аварійний вихід". Втім, коли він робить таким пацієнтам пропозицію допомогти втамувати біль, її здебільшого з радістю приймають.

"Якщо ми за допомогою цієї ухвали Конституційного суду, що може скасувати 217-ий параграф Кримінального кодексу, знову дамо зелене світло тим, хто пропонує допомогу у позбавленні людини життя, це означатиме небезпечний розвиток для нашого суспільства", - наполягає Радбрух. Він побоюється, що багато смертельно хворих почнуть із більшою наполегливістю заявляти, що вони не хочуть бути тягарем для оточуючих. Втім, у таких ситуаціях немає місця для тиску, а бар'єри, які стоять на перепоні наміру покінчити із власним життям, не можна знижувати.

Нові правила для евтаназії

"Параграф 217 КК ФРН несумісний із Основним законом", - із таким формулюванням оголосив рішення головуючий суддя другого сенату Конституційного суду. Таким чином, правила щодо евтаназії у Німеччині повернулися до ситуації до 2015 року, коли цей параграф був ухвалений. Згідно з ними, лікарі можуть консультувати щодо цього питання, а також пасивно допомагати пацієнту піти з життя, наприклад, надавши ліки, які призведуть до його смерті.

На це сподівається Гаральд Маєр (Harald Mayer). Він страждає від розсіяного склерозу. Роками його м'язи поступово слабнуть. Зараз він може управляти своїм візком лише за допомогою рота. Потрібно від семи до восьми асистентів позмінно, аби роздягти чи одягти 49-річного колишнього пожежника на американській авіабазі Рамштайн, нагодувати його чи допомогти йому задовольнити свої природні потреби. Останнє є для Маєра особливо принизливим.

"При повній свідомості моє тіло поступово перетворюється для мене на все тіснішу в'язницю", - описує він свою ситуацію. Для нього така втрата самостійності є нестерпною. Щодня йому не залишається нічого іншого, окрім як дивитися на стелю. Тепер він сподівається на полегшення, на когось, хто запропонує йому допомогу у тому, аби піти з життя, адже Маєр однозначний у своєму рішенні: "Я більше так не хочу". Його бажання "мирно заснути" вдома, у знайомій атмосфері, тепер може стати реальністю завдяки рішенню Конституційного суду.

Міністерство охорони здоров'я запобігає видачі "ліків смерті"

Також рішення Конституційного суду щодо неконституційності параграфу 217 КК може призвести до іншої судової суперечки щодо зміни законодавства про обіг ліків та наркотичних речовин. Адже Маєр як важко хворий подав у Федеральний інститут ліків та медичної продукції (BfArM) у Бонні заявку на отримання відносно надійного і безболісного засобу - пентобарбіталу натрію, який використовується у Швейцарії для процедури евтаназії.

Попри рішення адміністративного суду, що важко хворі мають право отримувати цей барбітурат, міністр охорони здоров'я Єнс Шпан (Jens Spahn) розпорядився не задовольняти заявки на отримання цих смертоносних ліків. Критики закидають йому, що таким чином він діє всупереч чинному законодавству.

Професор Роберт Россбрух (Robert Roßbruch), віцепрезидент Німецького товариства за гуманну смерть (DGHS), представляє інтереси Маєра та погрожує скаржитися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), якщо його підопічному й надалі відмовлятимуть у праві піти з життя.  

Спеціаліст з евтаназії Арнольд

Саме цим з середини 1990-их років активно займався Уве-Крістіан Арнольд (Uwe-Christian Arnold), берлінський спеціаліст з урології. Він ризикував втратити дозвіл працювати лікарем, бо своєю діяльністю пішов проти клятви Гіппократа, що вимагає постійно боротися за людське життя, замість того, аби його забирати. Серед цих життів і його пацієнтка Інґрід Зандер (Ingrid Sander), чий син говорить про Арнольда, що він довгий час був найкращою гарантією продовження життя для його матері. Однієї лише обіцянки лікаря допомогти їй піти з життя, коли біль від пережитого нею у п'ять років поліомієліту стане нестерпним, було достатньо, аби її заспокоїти.

Арнольд був одним із авторів скарги проти параграфу 217 КК ФРН. У квітні 2019 року він мав виступити перед суддями Конституційного суду із п'ятихвилинною промовою, розповівши про свою професійну діяльність. Президент суду Андреас Фосскуле (Andreas Voßkuhle) особисто виступав за те, аби дати Арнольду висловитися, та цікавився тим, які обставини змушують пацієнтів бажати суїциду та як лікарі поводяться у таких ситуаціях. Втім, цього не сталося. Арнольд хворів на рак кісток та помер під час розгляду справи. Його адвокату однак дозволили прочитати заяву лікаря. Арнольд навіть не сподівався, що Конституційний суд скасує параграф 217 КК ФРН. Але він переміг. Але не для того, аби поліпшити бізнес для лікарів, які займаються евтаназією чи зробити суїцид буденною справою, а для того, аби дати смертельно хворим можливість за бажання із честю піти з життя після безуспішного закінчення усіх доступних у їхній ситуації форм терапії. Усі, хто цього прагнув, зараз говорять про історичну значимість рішення конституційних суддів.