Теолог: РПЦ прорахувалася із церковною ситуацією в Україні
16 жовтня 2018 р.Професор Томас Бремер є знаним німецьким дослідником православ'я. Цього року в Україні презентували український переклад його дослідження "Церква та імперія. Нариси історії російського православ'я". DW обговорила з професором Мюнстерського університету реакцію Росії на рішення щодо томоса для України.
DW: Нещодавні рішення Синоду Вселенського патріархату щодо томоса для української православної церкви призвели до досить різкої реакції з боку Російської православної церкви (РПЦ). Остання припинила євхрастійне спілкування з Константинополем у відповідь на це? Чи можна було передбачити такий крок?
Томас Бремер: Насправді, на рівні єпископів та священнослужителів РПЦ розірвала зв'язки з Константинополем ще до того. Це було ухвалено Московським патріархатом, здається, ще 14 вересня. Тоді єпископам та священнослужителям РПЦ наказали більше не проводити спільні богослужіння разом із єпископами та священнослужителями Константинопольського патріархату. Наслідки можна було відчути навіть тут, у Німеччині. Приміром, у середині вересня в Дюссельдорфі на сан висвячувався новий єпископ Сербської православної церкви. І представника Константинополя, в даному разі єпископа, на висвяченні не було. Його попросили не приходити, бо в тодішньому висвяченні брали участь єпископи РПЦ.
Що ж стосується звичайних вірян, то донедавна їм дозволялось брати участь у таїнстві святого причастя у церквах Константинопольського патріархату. Приміром, ті росіяни-прочани, що відвідували гору Афон, мали право причащатися в церквах Константинопольського патріархату. Але останні рішення Синоду РПЦ, де ухвалили певні рішення, зачіпає і це.
Чому, на Ваш погляд, реакція з боку Москви на рішення Вселенського Синоду щодо автокефалії для української церкви є такою різкою й чи не призведе це до розколу православного світу?
Одна з найбільших проблем, на мою думку, полягає в тому, що РПЦ хибно оцінила церковну ситуацію в Україні. Мені відомо, що в Україні багато людей прагнуть мати свою українську автокефальну церкву. Натомість росіяни сподівалися, що прихильників автокефалії в Україні замало, а більшість хоче бути разом з Українською православною церквою Московського патріархату (УПЦ МП), хоч насправді це не так. Тож саме цей прорахунок почасти призвів до такої реакції РПЦ. Щодо наслідків для всього православного світу, то тут визначальною буде не реакція Москви, Константинополя і Києва. Все залежатиме від того, як відреагують інші православні церкви, тобто Сербська, Болгарська, Румунська, Грецька, Кіпрська та інших. Якщо інші церкви займуть у цьому питанні позицію однієї зі сторін (конфлікту, - Ред.), тобто Константинополського патріархату чи РПЦ, тоді існує небезпека розколу. Однак якщо ці церкви намагатимуться виступати посередниками в цьому конфлікті між Константинополем та Москвою, підтримуючи контакти між двома церквами одночасно, тоді, сподіваюся, розколу можна буде уникнути.
Наскільки у всіх цих церковних рішеннях, на Вашу думку, можна простежити вплив політики?
Донині канонічна церква в країні (УПЦ МП, - Ред.) сама не просила про автокефалію. Це власне втручання ззовні. Друге питання, яке, на мій погляд, є проблематичним, це той факт, що автокефалія є насправді церковним принципом і церковною структурою, а тут все ж таки простежується потужний вплив політичних інтересів. Часто можна почути, що в Росії церква дуже близька до держави . Однак тут можна чітко спостерігати, як українська держава дуже сильно втручається в церковні справи.
Вселенський Синод вирішив зняти анафему з очільника УПЦ КП Філарета, якого в російській церкві й надалі називають "розкольником". Які труднощі, на Ваш розсуд, породжує це рішення?
Це був складний акт. Рішення відлучити Філарета Денисенка від церкви було ухвалено Московським патріархатом. Константинополь посилається на старий канон, згідно з яким, єпископ, відлучений від церкви, має право подати апеляцію до Констатинопольського патріархату. Але події останніх дні та тижнів мають мало спільного зі старим каноном, а натомість більше - з політикою. Для мене це дещо складно, оскільки, наприклад, сам Філарет претендував на титул патріарха (Української православної церкви Київського патріархату, - Ред.) Досі жодна з православних церков не визнала його патріархом. Тож я не знаю, чи вважає його Константинополь патріархом, чи, може, бачить його просто як колишнього єпископа чи митрополита.
Філарет висловив сподівання провести невдовзі об'єднавчий собор українських церков. Як позначиться надання томоса українській православній церкві на православ'ї в Україні?
Можна припустити, що деякі єпископи Української православної церкви Московського патріархату захочуть перейти до нової церковної структури. Навряд чи їх буде багато, може - два-три, може - десять. Але, гадаю, що більшість з приблизно 75-78 єпископів УПЦ МП залишаться в старій структурі (УПЦ МП, - Ред.). Якщо об'єднаються Українська автокефальна церква, Українська православна церква Київського патріархату і деякі єпископи УПЦ МП, в Україні постануть дві великі православні церковні структури: Українська православна церква на чолі з Філаретом, що підпорядковуватиметься Константинополю, та УПЦ МП (яка підпорядковуватиметься РПЦ, - Ред.). Досі такого в православній країні не було, адже в православних країнах є лише одна канонічна церква. Тоді головною проблемою стане питання, кого вважати православним єпископом Одеси, чи, приміром, Дніпра. Я не знаю, як цю проблему можна буде вирішити, і я не думаю, що тут буде досягнено порозуміння, а радше породить розкол, бо кожен казатиме: "Я - справжній єпископ".
Чи існує небезпека, що ці суперечки переростуть в конфлікти?
Сподіваюся, що обидві церкви намагатимуться все владнати мирно й до повторення ситуації початку 1990-х років, коли в Україні на ґрунті релігійної ворожнечі лилася кров, не дійде.