Німе кіно як ретро-тренд

Лихоманка літнього вечора. У Бонні триває 29-й фестиваль "Міжнародні дні німого кіно". У дворі жовтостінного університету - великий екран і близько 1500 розкладних стільчиків просто неба. До першого сеансу ще година, але всі місця вже зайняті, а ворота зачинені. Перед входом - наче сцена з німого фільму: невеличкий натовп тих, хто не встиг увійти, читає "титр" на воротах: "Двір повний! Більше не пускаємо", але ніхто не розходиться. І хоча часу вдосталь - фестиваль триває одинадцять днів, щовечора показують дві стрічки, - ажіотаж не спадає.

"Треба було прийти за дві години", - каже 36-річний Флоріан. Його дружина вже всередині, а він не потрапив. Надії "возз'єднатися" в них мало. "Пустіть мене! Я друг німого кіно!" - гукає охоронцям 47-річна Нікола. Вона привела 8-річну доньку та її подругу, тому що "теми цих стрічок підходять дітям. А коли ведеш доньку в сучасний кінотеатр, мусиш завжди обережно підбирати фільми". Жінка відвідує фестиваль майже двадцять років і привчає дитину до класики змалечку: Марі вперше побувала на боннських вечорах німого кіно ще 6-місячним немовлям.

Добре забуте старе

Що ж до фільмів, на фестивалі є з чого вибрати. Від старої доброї класики ­- комедій Чарлі Чапліна й Бастера Кітона чи першого режисерського фільму Альфреда Хічкока "Сад насолод" (1925), - до раритетів із Німеччини, Франції, Великобританії, Японії, Австрії, колишнього СРСР та США. Комедії, мелодрами, "жахливчик", документальні стрічки, мультик, добірка німецьких рекламних роликів 1920-х років - палітра на всі смаки, а до всього ще й кілька лекцій із історії кінематографу в музеях міста. Глядачам показують, наскільки різноманітним був світ німого кіно, яке творилося майже в усіх частинах світу до другої половини 1920-х років, пояснює організаторка фестивалю Зіґрид Лімпрехт.

Вхід на покази вільний, тому організатори мають творчу свободу демонструвати раритети, які не завжди відомі навіть кінознавцям - наприклад, японську гангстерську стрічку "Поліцейський" (1933) із єдиної у світі фільмокопії з англійськими титрами. Інакше довелося б показувати тільки відому класику на кшталт стрічок Чарлі Чапліна, на які глядачі погоджувалися б витрачати гроші, розповів у інтерв'ю DW куратор фестивалю і директор Музею кіно в Мюнхені Штефан Дресслер.

Ще одна особливість - стрічки демонструють під "живі" музичні імпровізації. Водночас запрошені музиканти змагаються за приз у дві тисячі євро й можливість виступити на відомому Бетховенському фестивалі, який відбудеться в Бонні у вересні.

Цікаво, але тільки в рамках фесту

"Ми з чоловіком не дивимося "німі" фільми вдома, але на цей фестиваль приходимо понад двадцять років, щодня і за будь-якої погоди. Це особлива подія, такої більше ніде нема", - розповідає 81-річна Інґе. Німе кіно вже віджило своє, але публіка добре сприймає спеціальні події з такими фільмами, підтверджує організаторка фестивалю Зіґрид Лімпрехт. Так, торік на боннських "Міжнародних днях німого кіно" побувала рекордна кількість гостей - 27 тисяч.

Те, що стільки людей ввечері збираються саме на "німі" фільми, означає, що вони цікаві не лише фахівцям. Дивитися сьогодні стрічки, які були зроблені 80-100 років тому - це своєрідне продовження історії кіно, зауважує дослідник Александр Шварц із Мюнхена. "Мова німого кіно дуже цікава. І сьогодні можливі експерименти з технікою і стилем "німих" фільмів… Але їх дуже складно порівняти з сучасними. Коли кожен фільм показують у 3D-форматі зі звуком Dolby Surround, інтерес (глядачів - Ред.) до німих стрічок навряд чи відродиться", - зауважив фахівець у розмові з DW.

Ретро-хвиля

Сучасні фільми в стилі німого кіно можуть бути дуже успішними - наприклад, французька мелодрама "Артист" ("The Artist") здобула у 2011 році п'ять "Оскарів", серед яких - за найкращий фільм року. То яке майбутнє нині може бути в німих фільмів?

"У сучасних мультиплексах показують переважно голлівудські блокбастери - те саме в усіх містах і країнах. Це породжує певну ретро-хвилю, коли німі фільми згадують із ностальгією й починають показувати в рамках різних європейських фестивалів", - каже директор мюнхенського Музею кіно Штефан Дресслер. Нещодавно він повернувся з Одеського міжнародного кінофестивалю, у програмі якого теж були німі стрічки.

"Є тенденція більше показувати такі фільми, з'являється більше фестивалів німих фільмів або фестивалів, у рамках яких роблять особливі покази. Раніше такого не було. Але хвилі продукування німих стрічок нема і не буде", - прогнозує фахівець.

Тим часом на фестивалі добігає кінця комедія "Матрос" (1924) Бастера Кітона. Глядачі регочуть, охкають і вигукують "це ж треба!" значно частіше, ніж на спецефектних блокбастерах у сучасних кінотеатрах. Коли сеанс закінчується й ворота відчиняються, до університетського двору з переможним воланням вривається гурт молоді, що дочекалася вільних місць на другий сеанс. Дехто йде додому, ряди рідшають, але ненабагато. "Німий фільм не має замовкнути", - впадає в вічі напис на одній із афіш фестивалю.