«Мистецтво, інспіроване великою утопією»
17 червня 2008 р.
Роботи Олександра Родченка називають революційними. Він по праву вважається одним з лідерів радянського авангарду першої половини ХХ століття. Колекцію з трьохсот експонатів берлінському музею Martin-Gropius-Bau надав Московський дім фотографії. В експозиції, що триватиме в німецькій столиці до 18 серпня, – фотомонтажі, портрети друзів (Маяковського, Довженка), реклами та кіноплакати, репортажі з парадів та новобудов 20-х років минулого століття, експериментальні роботи з перспективою та світлотінню, які згодом отримають назву «метод Родченка» тощо.
«Родченко починає робити свої фотографії в той момент, коли всі діячі нового російського авангардного мистецтва були інспіровані великою утопією. Вони вірили в те, що світ можна дуже швидко змінити – і соціальне життя, і природу самої людини, і природу довкола людини».
Це було одразу після жовтневої революції, розповідає директор Московського дому фотографії та куратор виставки Ольга Свіблова. Загальний настрій, який тоді панував, - усім хотілося почати все спочатку. І зокрема у фотографії:
«Радянська влада надавала величезного значення фотографії як засобу пропаганди. Адже 70 відсотків країни в 1917 році не вміло ні читати, ні писати».
Родченко, який починав як художник, вірний своєму гаслу «Наш обов’язок – експериментувати!», змінив пензлик на об’єктив на користь візуального мистецтва, яке мало б служити суспільству. Він розвив конструктивну техніку фотомонтажу, в якому листівки, марки, ілюстрації в газетах відгравали роль мови. Увесь радянський авангард тих часів стояв на позиціях:
«Ми, художники, перебуваємо на службі в нової влади. Саме цей момент, коли художники підкорюють свої особисті мистецькі устремління певній загальній утопії, за якою тоді стояла комуністична ідеологія, надзвичайно важливий для розуміння творчої спадщини Родченка».
У своїх фотороботах Родченко зображав творчу могутність індивідуума – чи то були портрети друзів-митців, чи колег, чи якісь сімейні фото. Але з 1928 року, коли в Радянському Союзі загострився тоталітаризм, митець дедалі частіше наражався на критику. Його амбіційні роботи визначалися як «бюргерсько-формалістичні»:
«Власне, сама реальність впливала на Родченка. Вона змінювалася в бік радянськості і це давало йому підстави знімати те, що згодом стало основою естетики соціалістичного реалізму. Саме тому ми бачимо дуже багато фотографій, пов’язаних з колективною ходою. Це й спортивні паради, і військові паради. Колективне тіло – це те, чого потребувала радянська влада. Їм більше не потрібен був ідеаліст, художник, мисляча людина».
Родченко вистояв напади, які багатьом митцям коштували життя. У ті часи він дедалі більше звертався до сюжетів природи або цирку. «Був я народжений зарано чи запізно?» Це питання він записав 1943 року. А також: «Мистецтво не повинно мати нічого спільного з політикою».