Лейпцизький книжковий ярмарок: українці „будують мости”

У часи „холодної війни” соціалістичний Лейпцизький книжковий ярмарок був складовою, так би мовити, біполярної системи німецько-німецького суперництва - на противагу капіталістичному Франкфуртському книжковому ярмарку. Після об’єднання Німеччини Лейпцигу довелося шукати не лише індивідуальний профіль, але й місце в тісному графіку європейських видавничих форумів. На подолання труднощів перехідного періоду пішло років десять. І лише кілька років тому про Лейпцизький книжковий ярмарок заговорили як про серйозне явище в літературному світі.

Своєрідною візитівкою Лейпцига є, зокрема, супутній ярмаркові фестиваль „Лейпциг читає” - „Leipzig liest”. Читають усі й усюди: в книжкових крамницях, музеях, перукарнях, кнайпах і навіть у церквах. Мешканці та гості міста матимуть змогу безпосередньо познайомитися з улюбленими або ще незнайомими авторами та їхніми творами.

У центрі уваги цьогорічного ярмарку, що триватиме в Лейпцигу з 16 по 19 березня, - насамперед книги для молоді, а також письменники з Центральної та Східної Європи, розповідає директор Лейпцизького ярмарку Олівер Цілле. Особливою увагою користуватимуться, зокрема, українські письменники. Цікавість розпалюватиме той факт, що через тиждень після ярмарку в Україні відбудуться парламентські вибори. Олівер Цілле сподівається почути від українських авторів оцінку розвитку українського суспільства після «помаранчевої революції». Організатори виставки доклали чимало зусиль, щоб відновити втрачені за сім років німецько-українські контакти. Розповідає Олівер Цілле:

«Минулого року ми побували на Форумі видавців у Львові. На ньому ми зустріли дуже активних організаторів надзвичайно гарної книжкової виставки-ярмарку, а також познайомилися з низкою нових незалежних українських видавництв. Саме там ми започаткували наше партнерство. І от тепер на нашій виставці Україну представлятиме львівський Форум видавців спільно з кількома незалежними видавництвами. Крім того, за сприяння міністерства закордонних справ Німеччини нам вдалося запросити до участі в найрізнамітніших заходах нашого ярмарку таких іменитих українських авторів, як Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Курков.»

Східноєвропейські автори, розповідає далі Цілле, завжди викликали жвавий інтерес в організаторів та відвідувачів ярмарку. Таке зацікавлення склалося історично – назва саксонського міста Лейпцига походить від слов'янського слова Ліпск. Національна меншина сорбів, що має слов’янські корені, й нині мешкає неподалік від Лейпцига - на території німецьких земель Бранденбург та Саксонія. Директор книжкового ярмарку розповів, що журналістів та відвідувачів завжди цікавили центрально- та східноєвропейські теми, зокрема щодо країн, що нині межують з ЄС. До них належить і Україна, літературний простір якої поки що залишається для німецьких читачів здебільшого «тера інкогніта». Олівер Цілле продовжує:

«Нині в німецькому суспільстві спостерігаємо доволі великий інтерес до України. Цьому сприяла, зокрема, «помаранчева» революція, яка надовго залишиться в пам'яті німців. Крім того, незабаром парламентські вибори, і ми, користуючись нагодою, хочемо зробити свій внесок, виступаючи посередниками на шляху української літератури до німецького ринку.»

Українські автори візьмуть участь у низці презентацій, дискусій та круглих столів та матимуть змогу поспілкуватись з колегами по перу з тридцяти однієї країни світу. На виставці можна буде ознайомитися з продукцією близько 2200 видавництв. Україну представлятиме уже вище згаданий Форум видавців зі Львова, який, як сподівається Цілле, вимостить контакти для просування цікавих українських авторів на німецький ринок. Проте, каже директор ярмарку:

«Варто зауважити, що такі речі потребують часу, безперервних зусиль з боку зацікавлених сторін. І не можна очікувати, що одна нагорода відразу спричиниться до широкого визнання української літератури в Німеччині.»

Олівер Цілле має на увазі, що німецькі читачі можуть зацікавитися українською літературою, зокрема, завдяки присудженню престижної Лейпцизької літературної премії європейського взаєморозуміння українському письменникові Юрію Андруховичу. У такий спосіб було відзначено його книгу „Дванадцять обручів”, що минулого року вийшла в німецькому перекладі. Олівер Цілле пояснює:

«Лейпцизьку літературну премію європейського взаєморозуміння вручають так званим „будівникам мостів”, тобто авторам, які роблять свій внесок до кращого взаєморозуміння східноєвропейських та німецької літератур та суспільств. Юрій Андрухович – це не лише цікавий письменник, а й людина, яка активно опікується налагодженням контактів з тим, щоб познайомити західного читача з літературою його батьківщини. Він заслуговує цю нагороду не лише як літератор, але й як сполучна ланка між цими двома світами.»

Юрій Андрухович з колишнього „бурлескно-балаганно-буфонадного патріарха”, як його називали в часи діяльності „Бу-ба-бу”, перетворився, так би мовити, в патріарха сучасної української літератури на німецькому книжковому ринку. Сам автор скромно зазначає, що його вплив зазвичай перебільшують:

«Ті українські автори, які вже нині теж видаються німецькою мовою, зокрема Любко Дереш чи Сергій Жадан, так чи інакше були б перекладені й видані без якогось мого впливу чи втручання. Якусь участь у цьому я брав, тобто серед інших також запитували й мене, що я думаю про цих авторів, про їхні твори. І коли я казав, що це дуже добрі речі і що деякими з них я просто захоплений, можливо, це певну роль відігравало. Але це лише один з багатьох інших чинників. Я гадаю, що просто існують ще такі речі, як спільні вечори, зустрічі, виступи. Так виходить, що це вже така собі команда – декілька молодших авторів з України, яких я представляю німецькій публіці.»

Для Андруховича-письменника Лейпцизька літературна премія – це насамперед черговий доказ того, що українська мова – рівноправна серед європейських, навіть якщо й самі українці не завжди дотримуються такої думки:

«Україна, можливо, не так швидко, як нам би хотілося, але приєднується до загальноєвропейського контексту. Для мене особисто, то передусім перемога тієї мови, якою я пишу, а саме української мови, щодо якої донині в Україні тривають дуже жорсткі дискусії - потрібна вона взагалі чи непотрібна.»

Частий гість Лейпцизького книжкового ярмарку, Юрій Андрухович цього разу не представлятиме власних книжок, проте братиме участь у низці презентацій, дискусій та круглих столів, зокрема в проекті за ініціативи німецького видавництва „Suhrkamp”, яке, власне, видає твори українських письменників. Юрій Андрухович докладніше розповідає про цей проект:

«Це антологія з текстами 15-ти європейських письменників з англійською назвою “Last and Lost” - „Останні й втрачені”. Це такий собі літературний атлас Європи, яка зникає. Тобто кожен із запрошених до участі в складанні цієї антології мав написати текст про якесь конкретне місце десь на нашому континенті, що викликає в нього ностальгію.»