Кіно без зайвих слів

Любов до кінематографу не має вікових обмежень. Поміж кіногурманів – п’ятирічна Ребекка ти семирічний Лукас Кюзель, котрі завітали на подвір'я Боннського університету разом із батьком. Попри те, що діти ростуть на діснеївських мультфільмах, на своє перше знайомство з чорно-білим німим кіно чекають з нетерпінням.

А от Крістіна Анасбах – кіноман із досвідом: на боннському кінофестивалі вже вдесяте. Їй подобаються передусім документальні стрічки, а сюди приходить для того, аби розслабитися та подивитися японські фільми, яких у цьогорічній фестивальній програмі одразу п’ять. Таких «бувалих» гостей відрізнити легко: окрім ковдри вони озброюються дощовиками і парасольками та займають місця за годину до початку сеансу – адже охочих подивитися кіно просто неба мало не буває.

Кіномандри

Щороку на боннський кінофестиваль німого кіно приходить кілька тисяч відвідувачів. У серпні 2010 протягом 10 днів подвір’я університету прийняло 18 000 любителів нетипового відпочинку. Публіка – строката, багато хто завітав лише з цікавості. IT-фахівець Джуліан Шмідт зізнається: рішення відвідати фестиваль було спонтанним – до фанатів німого кіно хлопець себе не зараховує: «Якщо говорити про цю форму кінематографу, то я б радше відніс її до субкультурних. Сумніваюся, що німі фільми будуть користуватися популярністю серед молоді. Майбутнє – за поєднанням сучасної електронної музики з відео-артом».

Організатори ж запрошують до справжніх кіномандрів: для показу дібрали 30 стрічок з восьми країн світу. В інтенаціональному «меню» кінодоробки Радянського Союзу, Франції, США, Угорщини, Німеччини, Франції, Болівії, Японії та Швеції.

Музика – мова німого кіно

Крістіан Родербург очолює гурт музикантів-ударників у Дюссельдорфі. Разом із колегою піаністом Йоахімом Беренцом він створює музичний супровід до німих фільмів вже 25 років. На цьогорічному фестивалі музикант грає на перкусії. «Багатогранність – ось що важливо і в музиці, і в кіно. Я найбільше люблю комедії, проте музику граю дуже різноманітну і для різного за жанром кіно. Поміж тим – і для німого». Восьмихвилинна короткометражка «Бігова симфонія» Ганса Ріхтера (Німеччина, 1928) і повнометражні «Гримаси великого міста» Александра Волкоффа (Франція, 1924) та «Ваніна» Артура фон Герлаха (Німеччина, 1922) – три стрічки, які музично супроводжує Крістіан Родербург під час днів німого кіно.

Аби надати фільму «голос», музикант повинен врахувати й енергійність епізодів, і гру акторів – звук має подарувати безмовному фільму настрій, який би відповідав сюжету. Це непросто, особливо, коли працюєш у парі з кимось, зазначає Крістіан Родербург: «Спершу ми тричі переглядаємо фільм, як це було із «Гримасами великого міста». Далі придумуємо спільну концепцію і граємо, граємо, граємо… Коли вимальовується спільна тема – можна вважати, пів справи зроблено. У той час, як ми пишемо музику, ніколи на сто відсотків не знаємо, чи це саме те, що потрібно. Це знає лише публіка».

Крістіан не тільки грає для німого кіно, він сам дуже любить переглядати його. Музикант вважає, що це високе мистецтво, в якому головні гравці – світло і музика. До речі, цьогоріч кращого виконавця організатори фестивалю нагородять грошовою премією та організують його виступ у рамках Бетховенського фестивалю.

Автори: Христина Бондарєва, Яна Сасіна
Редактор: Христина Ніколайчук