Цифрова держава і боротьба з корупцією: приклад Естонії
11 листопада 2019 р.
Широко розрекламована ще з часів виборчої кампанії "держава в смартфоні" українського президента Володимира Зеленського та його партії "Слуга народу", схоже, залишиться в 2020 році без коштів на реалізацію. Очільник міністерства цифрової трансформації Михайло Федоров днями повідомив, що на прийдешній рік грошей у бюджеті на дигіталізацію державної бюрократії не закладено. Він сподівається будувати "країну в смартфоні" за допомогою грошей із міжнародних фондів та співпраці з приватним господарством. Однак скільки коштує побудова цифрової держави? DW розпитала про це Флоріана Маркуса (Florian Marcus) з естонського консультаційного центру e-estonia, покликаного популяризувати побудову цифрової держави в світі.
DW: Естонію і в Україні, й на Заході часто називають взірцем дигіталізації. 99 відсотків державних послуг, за офіційною інформацією, доступні онлайн. Які фінансові інвестиції потрібні для такої трансформації?
Флоріан Маркус: Загалом вартість трансформації з 1994 року дуже важко підрахувати. Міністерство фінансів Естонії зараз працює над тим, аби збити до купи всі цифри. Але можна навести кілька прикладів. Державна установа, яка опікується кібербезпекою, перевіряє увесь рух даних між естонськими установами, має близько 130 співробітників. Це відносно доступно. В Естонії з 2001 року використовується X-Road - програмне забезпечення, яке дозволяє закодовано комунікувати між собою всім урядовим установам. Київ нещодавно купив комерційну версію X-Road - в Україні вона називається Trembita - там за допомогою цього ПЗ вибудовується зв'язок між різними частинами державного апарату. Це ПЗ має, звісно, постійно оновлюватися, підганятися під новий рівень безпеки. Зараз ми маємо шосту версію цього ПЗ, і програмування цієї версії коштувало 53 тисяч євро. Це так само доступно.
Український міністр цифрової трансформації робить ставку, зокрема, на співпрацю з приватним сектором в питанні дигіталізації. Як виглядає ситуація в Естонії? Там також держава співпрацює з приватними структурами?
В Естонії, на відміну від Німеччини, державно-приватна співпраця не є поганим словом. Звісно, держава ставить певні умови, але саме естонські приватні компанії поставили все це на ноги.
Чи означає це, що й персональні дані громадян зберігаються на приватних серверах?
Ні, абсолютно не означає. Це все зараз перебуває в руках держави. Залежно від того, про які дані ми говоримо, за це відповідають або певні міністерства, або державна установа, що опікується інформаційними системами, як от X-Road.
А саме це програмне забезпечення також належить естонській державі?
Частково. Естонська версія X-Road належить естонській державі. Але останніми роками були зроблені кроки для впровадження цього ПЗ і в інших країнах, передусім у Фінляндії, а зараз також в Ісландії. Вони всі функціонують на тому самому програмному коді, мають всередині дещо різні структури, але можуть бути вибудувані в так звану "федерацію". Це означає, що між фінською та естонською державою вже сьогодні відбувається обмін деякими даними, приміром, щодо стану здоров'я на той випадок, якщо фінський громадянин зі своїм фінським посвідченням особи приїздить до Таллінна, забувши свої медикаменти в Гельсінкі, для яких потрібен рецепт. Тоді він може просто піти до фінської аптеки і отримати ці ліки, не йдучи перед цим до естонського лікаря.
Населення Естонії в понад 30 разів менше за населення України. Наскільки важче побудувати електронну державу в Україні, ніж в Естонії?
Я думаю, що дигіталізація особливо спрощує життя державам із низькою густотою населення. Україна хоч і має кілька великих агломерацій, але так само дуже багато невеличких громад, де живе кілька сотень людей. В Естонії в 99 відсотках випадків людям не потрібно іти до нотаріуса чи до якоїсь установи, а можна зробити все з ноутбука вдома. Варіантів є багато - через ноутбук, через смартфон, в Естонії є ще так звана mobile ID, яка працює на базі сім-карти, тобто не потрібен навіть смартфон, можна і так використовувати цифровий підпис. І навіть якщо ми говоримо про так звані "цифрові групи ризику"- старші люди, люди з обмеженими можливостями чи бідні люди, - вони виграють від багатьох рішень найбільше. Адже таким чином вони можуть робити речі з дому.
А що ж робити з тими, що належить до так званих офлайнерів? В Україні таких майже 40 відсотків…
Вирішувати справи офлайн має завжди залишатися можливим, так само як онлайн має бути лише можливістю, варіантом. В Естонії ми чітко побачили, що ці так звані "цифрові групи ризику" не мають страху перед цифровими послугами, а просто в багатьох державах цифрові інструменти працюють погано. Як приклад: якщо подача податкової декларації онлайн триває так само, як і офлайн, то ніхто не робитиме її онлайн. Але якщо сказати: на папері це триває два дні, з обов'язковим податковим консультантом за додаткову плату, а онлайн - три хвилини, адже вона вже попередньо заповнена, то люди робитимуть це онлайн. Саме так відбувається в Естонії. Тут 96 відсотків податкових декларацій подається онлайн. І серед цих людей, звісно, багато як молодих, так і старих, як багатих, так і бідних тощо. Я бачу це так: якщо країна з населенням у 40 мільйонів спромоглася на такій великій площі з частково неякісною інфраструктурою вибудувати паперовий бюрократичний апарат, то ця держава точно вже зможе протягом кількох років вибудувати дигітальну бюрократію з одним серверним приміщенням для 40 мільйонів людей.
Ця паперова бюрократія дуже часто робить життя українців складним та сприяє корупції. Чи вважаєте Ви, що дигіталізація - один із шляхів, за допомогою яких можна дещо приборкати корупцію?
На мою думку, в будь-якому разі. Комп'ютеру дати хабар дуже важко, йому не можна підсунути гроші в конверті та сказати: "Давай, зроби швидше". Це не спрацює. В Естонії це теж мало цей ефект. Люди почали більше довіряти державі, бюрократії. В Естонії я можу на державному порталі онлайн побачити, хто, коли і чому мав доступ до якої частини моїх даних. Це означає, що це набагато більш прозоро, ніж навіть у західних країнах. Думаю, дигіталізація бюрократії має багато переваг, за допомогою яких можна збільшити довіру до української держави.