Обговоренням опитування, запропонованого президентом України Володимиром Зеленським на 25 жовтня цього року, ми вже дозволили вписати себе у сценарій дешевої постановки або ж вікторини: кожного дня очікується оприлюднення лише одного питання, ніби перед нами і разом з нами твориться певне таїнство. Але такий нині політичний порядок денний. Тож спробуємо розібратися з питанням номер один: довічне позбавлення волі за корупційні злочини.
Читайте також: П'ять запитань від президента: як Зеленський змінив фокус місцевих виборів
Утім, президент озвучив це питання максимально народною мовою, а саме: "Чи потрібно запровадити довічне ув'язнення за корупцію в особливо великих масштабах?" Можна пожертвувати юридичною грамотністю та точністю, щоб бути зрозумілим, що і було зроблено. Але можна було піти ще далі, щоб не збивати народ з пантелику зайвим гуманізмом, і сформулювати питання ще простіше: "Чи потрібно розстрілювати корупціонерів?" Впевнена, результати були б приголомшливі.
Покарання - як за геноцид
Варто нагадати, що довічним позбавленням волі замінили такий вид покарання як смертну кару, яку в 1999 році було визнано неконституційною. Воно належить до таких видів покарань, які встановлюються винятково за скоєння переважно насильницьких злочинів, перелік яких містить Кримінальний кодекс України (лише 17 статей).
Крім того, довічне позбавлення волі належить до альтернативних видів покарань, а не до основних. Це означає, що суд має ухвалювати рішення щодо призначення цього виду покарання, якщо не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Читайте також: Коментар: Імітація народовладдя від президента Зеленського
Давайте програємо одну ситуацію для порівняння.
Геноцид. Стаття 442 ККУ, а саме: "діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, - карається 10-річним, 15-річним або довічним позбавленням волі". Це - реальне покарання.
Незаконне збагачення. Стаття 368-2 ККУ, а саме: "набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі". І тепер уявімо собі, що ці дії караються позбавленням волі не на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіскацією майна, така санкція існує зараз, а довічним ув'язненням. Чи є це пропорційним, логічним, справедливим?
Цього року мав відбутися Конгрес ООН з питань кримінального правосуддя та запобігання злочинності, ключовою темою якого є огляд питань, пов'язаних з довічним позбавленням волі в бік перегляду глобального збільшення цього виду покарання, обговорення його наслідків як для прав людини, так і для управління пенітенціарною системою. У зв'язку з епідемією його перенесено на весну 2021 року. Утім, Комісія ООН з питань запобігання злочинності та кримінальному правосуддю ще у 2018 році закликала ООН та її держав-членів (а це і Україна) вирішити питання глобального збільшення довічного позбавлення волі та виконання цього покарання. Наголошувалося на тому, що більше пів мільйона людей відбувають довічне ув'язнення, йде необґрунтоване зростання призначення цього виду покарання. Серед рекомендацій: застосовування довічного позбавлення волі лише тоді, коли це суворо необхідно для захисту суспільства та у випадках, коли були скоєні "найтяжчі злочини".
Народ хоче "довічних посадок"?
Але чи потрібно зважати на рекомендації структур ООН, проявляти слабкість і знову йти на поводі міжнародного тиску "незрозумілих інституцій", якщо народ хоче не просто "посадок", а "довічних посадок"? Схоже, відповідь на це питання Офіс президента вже має.
Є ще один аспект, який потребує осмислення. А саме, чи не є постановка цього питання ігноруванням президентом роботи всієї антикорупційної вертикалі? Знецінення та означення ДБР, НАБУ, САП, ВАКС як сумнівних інституцій, що не склали "народного іспиту" і не дали стільки і таких "посадок", на які розраховували президент/народ (потрібне підкреслити).
Читайте також: Наступ на антикорупціонерів: Україна реально ризикує втратити безвіз з ЄС
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.