Завершення роботи Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії в Гаазі вийшло приголомшливим: один із засуджених - колишній генерал боснійських хорватів Слободан Пральяк - підвівся й вигукнув у зал: "Я не воєнний злочинець, я не визнаю цей вирок!", і випив щось із невеличкої пляшечки, котру мав при собі. Після цього він лише додав: "Це була отрута". Невдовзі Пральяк помер у лікарні.
Це було досконало інсценоване для ЗМІ самогубство. Пральяк прийняв отруту одразу після того, як члени апеляційної ради підтвердили йому вирок - 20 років ув'язнення за воєнні злочини, скоєні під час конфлікту в колишній Югославії. Пральяк, який мав три вищі освіти, а також деякий час працював режисером в театрі та на телебаченні, випив отруту в прямому ефірі перед камерами, добре знаючи, що як в Хорватії, так і в Боснії і Герцеговині дуже багато людей стежать за оголошенням вироку.
І тут він справді вгадав. Практично одразу після цього хорватські ЗМІ влаштували ледь не перегони щодо того, хто першим оголосить траур через смерть "хорватського героя". Президентка Хорватії та міністерка закордонних справ цієї балканської країни перервали свої закордонні візити, щоб якомога швидше повернутися на батьківщину. А прем'єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович заявив: "Це рішення свідчить про глибоку моральну несправедливість щодо хорватів у Боснії та Герцеговині".
Давно відомі ритуали
Звісно, у країні панує обурення через рішення трибуналу. Говорять про неспроможність та несправедливість, дехто вбачає в цьому змову проти хорватів і Хорватії загалом. Хорватський представник в президії Боснії і Герцеговини Драган Човіч взагалі пішов ще далі, ошелешивши заявою: "Судді - просто маріонетки тих, котрі їх туди послали". Утім, можна було почути й похвалу на адресу трибуналу, приміром, з вуст представника боснійців у президії Боснії і Герцеговини Бакіра Ізетбеговіча.
Тож якщо не брати до уваги трагізм цього демонстративного самогубства, то можна побачити, що тут йдеться про давно відомі та вже звичні явища. Судді Міжнародного трибуналу в Гаазі ухвалюють вирок. Потім одна сторона вважає себе переможцем у процесі, інша - ображається й репетує. І байдуже, чи йдеться тут про хорватів, сербів або боснійців. У Сербії, приміром, не втомлюються наголошувати, що більшість засуджених - серби, а сукупний термін ув'язнення, що передбачають ухвалені суддями щодо них вердикти, становить 1200 років. Крім того, чотири судових ухвали передбачають довічне ув'язнення. А тепер у Хорватії ще й з'явився мученик, котрий ладен був накласти головою за свої переконання та свій народ.
Безсумнівно, прикро те, що цей випадок під кінець роботи Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії спричинив стільки галасу в ЗМІ. Але це - не так уже й незвично. Від самого початку діяльність трибуналу в Гаазі ставала об'єктом нападів з боку багатьох країн колишньої Югославії. Суддів вибірково критикували, зображуючи корумпованими чи некомпетентними. У судовій залі доходило й до абсурдних виступів, як-от засновника та лідера Сербської радикальної партії Воїслава Шешеля, чи агресивних випадів колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича. Було й таке, що залу засідань залишали, а суддів - ганили.
Світло в кінці тунелю?
Та попри це підсумок роботи Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії загалом позитивний. За майже 25 років його роботи було засуджено 161 осіб, опитано 4,6 тисячі свідків та зібрано понад 2,6 мільйона документів. Чимало політиків-високопосадовців та воєначальників були змушені відповідати перед судом, так само як і багато маловідомих польових командирів, котрі й гадки не мали, що колись їм доведеться опинитися на лаві підсудних. Злочини було встановлено настільки безсумнівно, що жодна розсудлива людина не стане піддавати їх сумніву. І нарешті, багато жертв отримали можливість зустрітися зі своїми мучителями, не боячись поглянути їм у вічі.
На додачу цей Міжнародний трибунал мав велике значення для подальшого розвитку міжнародної судової системи. Адже вперше Рада Безпеки ООН спромоглася проштовхнути принципи Хартії ООН не зброєю, а засобами права. Тож німецький суддя Вольфґанґ Шомбурґ (Wolfgang Schomburg) з огляду на це заговорив про "квантовий стрибок на шляху до більшої справедливості".
Усе це також надає можливість народам колишньої Югославії впоратися з ранами минулого та просувати процес примирення. Але досі цей потенціал не використовувався. Передусім політичні еліти затято плекають такі вигідні для них образи ворога. А тепер ще й Слободан Пральяк своїм картинним отруєнням теж вклав у це лепту. І то було далеко не випадково. Та коли галас вляжеться, то може з'явитися можливість сприяти мирному співіснуванню та розвивати перспективу на майбутнє для всіх. Чого й хочеться всім побажати.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.