На Кубі жодного сліду від революції
Це майже занадто добре, щоб бути правдою - на Площі революції в Гавані лунає гімн Сполучених Штатів Америки, а президент США Барак Обама та голова Державної Ради Куби Рауль Кастро разом приймають військовий парад.
Жоден з обох політиків, на момент вступу на посаду, мабуть, і мріяти не міг про те, щоб колись між Кубою та США відбулося таке зближення. Тож сталося диво. Льодовиковий період у відносинах між Вашингтоном та Гаваною відійшов у минуле, лишилася тільки така собі ідеологічна купка мокрого снігу, який, однак, продовжує танути.
Утім, попри таку відлигу до справжньої кубинсько-американської весни мине ще чимало часу. Адже керівництво кубинської держави - революціонери старого гарту, - може, й скинуло ідеологічний баласт, але не відмовилось від претензій на політичну владу.
Під захистом ембарго
Від часу кубинської революції 1956 року комуністична партія Куби легітимізувала себе своєю непримиренною позицією щодо США. Економічні проблеми країни й досі виправдовуються дією ембарго, завдяки страшилці "американської загрози" обґрунтовується доцільність існування однопартійної системи.
Минуло майже 30 років з часу виникнення Берлінської стіни й ідеологічні підмурки кубинської революції підкосилися. Але з руїн соціалізму не постала демократія на американський кшталт, натомість зміцнів політичний прагматизм колишніх революціонерів, котрі ведуть боротьбу за політичне виживання.
Замість ідеології прагматизм
Президент США Барак Обама розпізнав це. Він облишив спроби зробити з Куби символічне показове місце, що уособлює боротьбу США за демократію та права людини. Йому вже не цікаво проводити й надалі ідеологічні битви, які почалися взагалі ще до його народження. Натомість глава американської держави хоче вести ділові відносини з Кубою та уможливити присутність американських підприємств, перш ніж скасують дію запровадженого колись ембарго.
Раулеві Кастро тепер відводиться непросте політичне завдання - посуватися по тонкому лезу політичного прагматизму. Як революціонер першої хвилі він має для такої зміни курсу необхідну легітимність в лавах комуністичних партійних кадрів.
Той час, коли Радянський Союз скуповував у Куби її цукор та у відповідь забезпечував Острів Свободи енергоресурсами, у минулому. Та й на солідарність з боку Венесуели Гавана вже не може розраховувати. Тож відносини з США набувають ще більшої ваги, адже економічне виживання країни значною мірою залежить від грошових переказів від двох мільйонів кубинців, які живуть та працюють у Флориді.
До призначеного на 2018 рік відходу Рауля Кастро від політики залишається дедалі менше часу. Кастро не бажає втратити контроль над "нормалізацією" відносин між США та Кубою. Тож швидке зближення між двома країнами суперечить його інтересам. Як наслідок - братання Кастро та Обами було б, мабуть, справді занадто гарним, щоб бути правдою.