Журналістські розслідування: обмін досвідом

Головні доповідачі з німецької сторони – журналісти відомого у Німеччині своїми викриттями часопису Der Spiegel. Редактор видання Йорґ Шмітт – один з лише близько сотні інвестигативних журналістів у країні. Він визнає, що журналістські розслідування – навіть у Німеччині велика розкіш. Вони вимагають високого професіоналізму, багато часу і… грошей. Spiegel може собі це дозволити – наклад видання більше мільйона примірників, рекламні площі тут – чи не найдорожчі у Німеччині. «Шпіґель» може собі дозволити таку розкіш як розслідування Йорґа Шмітта. Разом з двома колегами журналіст півтора роки у виданні працював виключно над однією темою – корупція під прикриттям топ-менеджменту Siemens.

Шмітт і команда викрили систематичне хабарництво, завдяки якому концерн отримував багатомільйонні держзамовлення по всьому світі. Результат півторарічної роботи: серія публікацій, яка закінчилася відставкою багатьох топ-менеджерів Siemens, концерн заплатив багатомільйонний штраф. Аби системно і юридично бездоганно провести розслідування, редактори спиралися на архівний відділ видання, в якому працюють 80 (!) журналістів.

Нема грошей - нема розслідувань

24-річна журналістка з Белграда Єлена Йорґачевіч, коли почула цю цифру, була шокована. Адже в архіві тижневика «Време», де вона працює, архівний відділ налічує аж… одного співробітника. А грошей на тривалі розслідування немає. Саме повсякденні проблеми видань, а не цензура, заважають сербським журналістам викривати корупційні схеми, каже Йорґачевіч. «Корупція – не лише сербська проблема. Але особливо характерна вона для країн з перехідною економікою. Коли пишеш про корупцію, у тебе з’являється чимало ворогів. У нашій країні – корупція всюди, тому і ворогів у журналістів багато», - каже редакторка.

Сербія у рейтингу свободи слова організації «Репортери без кордонів» обіймає 62-у сходинку. Натомість, приміром, Білорусь – 151-у. Попри всі репресії режиму Лукашенка, 20-річна Юлія Шендерович мріє займатися журналістськими розслідуваннями. «Я не маю ілюзій, що це буде легко, навіть якщо влада зміниться. Люди в нас вже звикли мовчати. Вони дуже бояться, що їхнє ім’я може засвітитися десь у пресі. Це пов’язано ще з радянськими часами, а також з відсутністю демократії протягом останніх двох десятиліть», - знизає плечима молода журналістка.

Конфлікт інтересів

Найбільшою проблемою в Україні 20-річна Ольга Ворожбит глибокий конфлікт інтересів: більшість ЗМІ належать людям, яким для розвитку бізнесу потрібен політичний вплив. «У нас так: або ти робиш якісну журналістику і не маєш грошей. Або ти хочеш заробляти гроші і тому слідуєш лінії, заданій власником видання або телеканалу. Вільна журналістика існує насамперед в інтернеті», - переконана Ольга.

Йорґ Шмітт каже, що проблеми колег у Східній Європі йому зрозумілі. Але він все одно радить займатися саме інвестигативною журналістикою. «Найважливіше при цьому точно знати закони, всі свої права, обов’язки державних структур щодо доступу до інформації. Треба також дуже пильнувати, щоб не потрапити у численні пастки», - попереджає німецький журналіст. Чим більш ти законослухняний, тим менш вразливий, нагадує Шмітт своїм колегам.

Автори: Папанайотіс Курайаніс/Євген Тейзе

Редактор: Дмитро Каневський