Як працює донорство органів у країнах Європи

У Німеччині вже протягом багатьох років зменшується кількість донорів органів. За даними Німецького фонду трансплантації органів, кількість донорів у 2017 році впала до рекордно низького рівня - 797 осіб. І хоч у першому півріччі 2018 року донорів стало дещо більше, ніж минулоріч, загальну картину в країні, де на новий орган досі чекають близько 10 тисяч людей, це особливо не змінило, повідомив наприкінці серпня міністр охорони здоров'я Німеччини Єнс Шпан (Jens Spahn).

Не проти - значить згоден

Аби змінити цю ситуацію, міністр пропонує закріпити в законодавстві презумпцію згоди на донорство: аби кожен німець, який протягом життя однозначно не заперечив проти використання своїх органів для трансплантації після смерті, автоматично ставав донором. Це викликало активну дискусію у Німеччині. Критики зазначають, що подібні нововведення обмежують право людини на свободу і самовизначення.

Сам міністр критику відкидає. Його аргумент: згідно з опитуваннями, понад 80 відсотків німців загалом демонструють готовність пожертвувати свій орган після смерті тому, кому він може врятувати життя. Але документальне підтвердження цієї готовності у формі так званого посвідчення донора органів має набагато менше людей. Очевидно, ані рекламні кампанії за участі політиків, зірок шоу-бізнесу, медіа і спорту останніх років, ані інфоброшури, які можна знайти у приймальні багатьох лікарів, так і не спонукали більшість німців присвятити пару хвилин тому, аби заповнити невеличкий клаптик паперу і покласти його до гаманця. Крім того, вказує міністр, персоналу лікарень часто не вистачає часу і коштів, аби вчасно визначити, чи є людина потенційним донором.

Тому в міністерстві пропонують не лише змінити юридичні правила визначення донора, але й матеріально підсилити лікарні, які мають технічні та кадрові можливості визначати таких людей і проводити трансплантації. Крім того, маленькі клініки пропонують підсилити кваліфікованими лікарями. Мета - визначати потенційного донора якомога швидше, а також краще координувати інформацію про них зі всієї країни. Робити це пропонують через Німецький фонд трансплантації органів.

Критика потенційних нововведень

Захисники прав пацієнтів Німеччини і політики з опозиції критикують ініціативу міністерства. Якщо буде запроваджене правило, що відсутність заперечення - це згода, то це вже буде не донорством органів, адже саме поняття донорства передбачає, що воно "завжди є добровільним", каже Ойґен Бриш (Eugen Brysch) із Німецького фонду захисту прав пацієнтів у розмові з виданням Die Welt.

Експертка з питань охорони здоров'я опозиційної партії "Союз 90/Зелені" Кірстен Капперт-Ґонтер (Kirsten Kappert-Gonther) впевнена, що запровадження нового правила не змінить ситуації, адже проблема полягає не у малій кількості потенційних донорів, а в тому, що їх рідко ідентифікують та інформують про це тих, хто потребує нових органів.

Критикують подібні ініціативи і в релігійних колах, зокрема в католицькій церкві та Центральному комітеті німецьких католиків. Єпископи католицької церкви в Німеччині, зокрема, вказують на "суттєві етичні застереження" а також на те, що досвід інших країн, мовляв, доводить, що запровадження презумпції згоди саме по собі ситуацію не змінює.

Які законодавчі правила існують у Європі?

У різних країнах Європи донорство органів організовано по-різному. Як правило, питання, коли і за яких обставин можна взяти органи померлої особи для трансплантації, чітко регулюється законодавчими нормами. 

У Німеччині на даний момент діє правило, коли людина має ще протягом життя прийняти чітке рішення щодо поводження зі своїми органами після смерті. Зробити вона це може починаючи з 16 років, вказавши, за бажання, і конкретні органи, які вона готова пожертвувати, а які - ні.

Подібні правила діють також, приміром, у Греції, Великобританії, Данії та Швейцарії. Щоправда, там людина має не просто прийняти рішення, але й дати чітку згоду на донорство. Лише тоді орган можна забрати на трансплантацію після її смерті. Якщо згоди немає, її можуть надати родичі померлого.

Презумпція згоди на донорство, яку пропонує запровадити в Німеччині міністр охорони здоров'я, діють у загалом у 16 європейських країнах. Зокрема, у Франції, Ірландії, Італії, Люксембурзі, Австрії, Португалії, Іспанії та Угорщині. На початку 2018 року до списку країн із презумпцією згоди долучилися й Нідерланди, оголосивши кожну повнолітню людину потенційним донором. 

Є й такі країни, де діють ті ж правила, але родичі мають право заперечити донорству попри те, що сама людина за життя цього не зробила. Серед них Бельгія, Естонія, Фінляндія та Норвегія.

Яким критеріям має відповідати потенційний донор?

Крім згоди чи відсутності незгоди померлого чи його родичів, до уваги мають бути взяті й медичні показники. Донорами можуть бути лише ті особи, в яких настала смерть головного мозку. Тобто лише тоді, коли всі функції мозку незворотньо втрачені. Підтвердити цей факт мають два лікарі. У цьому випадку запускається штучна підтримка діяльності серцево-судинної системи, аби до органів і тканин продовжувала надходити кров.

У більшості випадків смертей першим зупиняється серце, а отже донорами такі померлі бути вже не можуть. Тож питання - віддавати чи не віддавати той чи інший орган, в принципі, постає у досить невеликій кількості випадків. По-іншому виглядає ситуація з тканинами - їх можна трансплантувати навіть після зупинки серця донора - так званої клінічної смерті. Щоправда, статися це має протягом щонайбільше трьох днів.