Зниклі безвісти на Донбасі. Хто відповідає за пошуки людей?

20 травня у Павлограді Дніпропетровської області зібралися на мітинг кілька десятків людей - родичів військових і цивільних осіб, що зникли безвісти під час бойових дій на сході України. Це вже третій за місяць мітинг громадського об’єднання "Надія". Його організували рідні та близькі тих, про кого нема конкретної інформації в Національній поліції України, СБУ, ЗСУ, представництві Міжнародного Комітету Червоного Хреста - ніде.

Чому не працює комісія з пошуку зниклих безвісти

В інтерв'ю DW Вікторія Солодухіна, одна з організаторів акції, розповідає, що мітинги - єдиний засіб, що залишився, аби привернути увагу до цієї проблеми. Адже створена навесні 2019 року міжвідомча комісія, що має координувати роботу відповідних державних відомств з пошуку зниклих безвісти та допомогу їхнім рідним, не працює. Представники комісії обрали наприкінці 2020 року її головою Володимира Максимченка. Але з незрозумілих причин, за словами Вікторії, комісія так і не запрацювала.

"Їхня бездіяльність - це відсутність будь-якого статусу у родин осіб, зниклих безвісти. Для їхніх сімей вони ніхто - ні полеглі, ні живі. Відповідно, родичі не одержують жодної підтримки від держави. Але найсумніше - в Україні вже вісім років нема єдиного реєстру осіб, що зникли безвісти. Тому у нас сьогодні новий плакат на мітингу: "Кабміне, дай працювати комісії!", - каже Вікторія.

DW зустрілася у Києві з Володимиром Максимченком, обраним головою комісії у справах осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. У складі комісії - представники Національної поліції України, міноборони, офісу генпрокурора, міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій, уповноважений офісу президента, громадські організації. На час обрання Володимир, за його словами, був співробітником міноборони України. Але бачачи, що його ніяк не оформлять у секретаріаті кабміну, він звільнився і вирішив керувати комісією на громадських засадах.

"Думаю, тепер у мене буде більше часу для роботи, - напівсерйозно і напівжартома розповідає Володимир. - Ми ­- консультативно-дорадчий орган і не відносимося до виконавчої влади. Люди виконують свої повноваження за основним місцем праці. Але нам потрібно вирішувати - визнати людину безвісти зниклою чи ні, а також координувати роботу пошукових груп, які вже теж не працюють два роки".

Читайте також: Путін VS Байден: як США можуть покласти край війні на Донбасі

Два роки ніхто не шукає зниклих безвісти?

За словами Володимира Максимченка, секретаріат комісії бере на себе організаційне забезпечення, а ось матеріально-технічний бік роботи, за законом, повинен забезпечити уряд України. "Але цього, чомусь, не відбувається. Зі мною вже півроку не підписують трудову угоду, я не можу створити секретаріат комісії й запустити його роботу. У нас навіть приміщення нема", - нарікає Максимченко.

Щоб дізнатися причину такого стану речей, три тижні тому DW направила запити в секретаріат кабміну та в офіс президента України, який публічно підкреслював важливість встановлення долі осіб, зниклих безвісти за час воєнного конфлікту на Донбасі. На час публікації матеріалу у кабміні нам порадили поспілкуватися на цю тему… - з Володимиром Максимченком. А відповіді з офісу президента не було жодної.

Імена зниклих безвісти будуть в єдиному списку

19 травня уряд України затвердив "комплексний план заходів із захисту прав та інтересів осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, жертв насильницьких зникнень, членів їхніх родин". У плані згадано і про створення Єдиного реєстру зниклих безвісти.

"Тут є певні зрушення", - коментує рішення кабміну Володимир Максимченко. Для роботи над реєстром разом з міністерством цифрової трансформації створена робоча група, а з представниками Міжнародного комітету Червоного хреста (МКЧХ) провели консультації щодо використання їхнього програмного забезпечення для ведення реєстру.

"На наступній зустрічі відбудеться презентація цієї програми. Але тут ми знову повертаємося до Закону №2505 "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти". Згідно з ним, за Єдиний реєстр відповідає мінюст України. Але ж у нього нема на це повноважень. Потрібно вносити зміни до закону, щоб реєстром розпоряджалося, скажімо, МВС, адже воно вже має напрацювання у цій справі", - розмірковує Володимир.

За словами Максимченка, днями відбулися консультації з мінюстом України щодо доповнень до закону про статус безвісти зниклих. Зокрема, вони стосуються розширення категорії осіб, зниклих безвісти, матеріально-технічного забезпечення роботи комісії, розширення її складу представниками додаткових держорганів, наприклад, міністерства охорони здоров’я.

"Ніхто не знає, скільки триватиме війна, але її наслідки розгрібатимуть роками. Тому хочемо зробити закон і забезпечити роботу комісії не на один день", - роз’яснює Володимир. За його словами, юристи вбачають два варіанти, як це зробити. На їхню думку, швидше буде подати правки до закону від імені президента України як невідкладні. Або через комітети Верховної Ради, проте це довший шлях. "До липня потрібно врегулювати всі нормативно-правові сторони питання, бо поправки до бюджету країни парламент буде вносити наприкінці серпня", - розповідає Володимир.

Читайте також: Як працює Православна церква України на окупованому Донбасі

Скільки зниклих безвісти на Донбасі

За словами обраного голови міжвідомчої комісії, він володіє такими даними про кількість зниклих безвісти: від початку бойових дій на Донбасі у квітні 2014 року в Збройних силах України безвісти зниклими числилися 526 солдатів та офіцерів. З них на сьогодні віднайдені живими чи мертвими 457.

На поточний день вважаються зниклими безвісти: 69 військовослужбовців ЗСУ, 16 бійців Нацгвардії, 5 співробітників Державної прикордонної служби, 24 службовці МВС, 11 бійців добровольчих батальйонів. Крім цього, за даними МКЧХ, безвісти зниклими числяться майже 800 цивільних. "Але справжню цифру ми дізнаємося лише після запуску реєстру. Досі до нас надходять звернення від рідних", - розповідає DW Володимир Максимченко.

Біль матерів без кордонів

Вікторія Солодухіна  підкреслює в інтерв’ю DW, що вони вже кілька років намагаються спілкуватися з сім’ями, що мешкають на непідконтрольних Києву територіях, у яких теж зникли рідні під час боїв у 2014-15 роках. Два роки тому в селі Мар’їнка "Надія" організувала акцію "Матері на нулі" і запросила людей з самопроголошених "ДНР" і "ЛНР".

"З нашого боку було понад десять сімей. А з окупованого приїхала лише одна жінка. Ми вчасно подали списки до СБУ, аби люди з того боку безперешкодно пройшли, - розповідає Вікторія. - Але частину родин не пропустила та сторона, а кого там пустили, того вже не пропустила українська. Вийшло, що звідти прийшла лише одна жінка, про яку ми й не знали. Вона десь почула, що буде акція, і приїхала з Донецька".

Але й це Вікторія вважає великою перемогою. Як вона каже, більшість рідних осіб, зниклих безвісти, особливо на Донбасі, дуже недовірливі. "Торік, - згадує активістка, - на акцію "Згадати кожного" приїхали сім’ї з підконтрольних Києву Покровська і Станиці Луганської. Вони довіряли нам і вперше приїхали до Києва щось вимагати".

Можливою причиною зволікання у роботі комісії Вікторія вбачає небажання різних відомств країни чесно визнати свої помилки у час активної фази війни, коли родичам видавали тіла полеглих, не до кінця перевіривши документи. Було багато випадків, каже Вікторія, коли тіла були переплутані, солдатів ховали під іншими іменами. "Дуже багато таких фактів випливе. Можливо, тому й гальмується робота комісії", - каже Вікторія.