Зник під час окупації. Як досі шукають депутата з Куп'янська

"Не переживайте, не панікуйте. Пам'ятайте, ми вас як захищали, так і будемо захищати. Ми, добровольці з 2014 року, пройшли цей непростий шлях не для того, щоб наше місто взяли орки", - з такими словами місцевий депутат Микола Маслій звернувся до мешканців Куп'янська 26 лютого, на третій день повномасштабного російського вторгнення.

На той час місто ще не контролювали російські військові - мер Геннадій Мацегора пішов на співпрацю з росіянами наступного дня, 27 лютого. Він заявив, що українські військові залишили місто.

Роман Кожаний, друг Миколи і побратим із батальйону "Айдар", у перші дні повномасштабного вторгнення був у Харкові - захищав місто в складі тероборони. Він переконував Миколу поїхати із Куп'янська, але той не погоджувався. "Ми розуміли, що не втримаємо Куп'янськ. І він це теж насправді розумів", - каже Роман.

У Куп'янську не було жодних боїв. Водночас російська армія почала масовані обстріли Харкова, де мешкала родина Маслія - дружина Альона Войно-Данчишина і двоє неповнолітніх дочок. Чоловік говорив із ними 1 березня, коли снаряд влучив у сусідній із їхнім будинок. На одному кінці слухавки було чути вибухи, на іншому - галас натовпу. Микола був на центральному майдані Куп'янска, на мирному мітингу. "Він сказав нам сховатись у підвалі та пообіцяв передзвонити", - згадує Альона. Відтоді вона вже понад дев'ять місяців не чує голосу чоловіка.

Мітинг

У перші дні повномасштабного вторгнення Микола Маслій був у відчаї, розповідає його подруга Анна Крижановська. "Потім він якось опанував себе. Почав усіх обдзвонювати і збирати на протест. Він був упевнений, що разом із людьми зможе вигнати росіян із міста, - каже жінка. - Напередодні в Луганській області міська голова організувала мітинг і вигнала рашистів. Він спілкувався з нею і захоплювався її вчинком".

За словами очевидців, 1 березня на центральному майдані зібралося близько тисячі місцевих мешканців. Вони скандували "Куп'янськ - це Україна", а Микола повернув на будівлю міськради український прапор. Російські військові спостерігали за цим із найближчого блокпосту біля будівлі "Укртелекому". Микола вирішив провести із ними перемовини. За словами очевидців, він підійшов до них і показав, що не має зброї.

"Микола дав нам команду відійти і помовчати, - згадує його друг Олег Григоров, який також був на мітингу. - Сам Микола пішов униз, до "Укртелекому". Росіяни почали кидати світлошумові гранати і стріляли над головами. Тоді його й забрали". 

Через дим ніхто не побачив, куди саме відвели Миколу. Тож мітингарі не розходилися - чекали на результати перемовин. Коли запитали, де Микола, росіяни зробили вигляд, ніби не розуміють, про кого йдеться.

Читайте також: "Не хочеться бути двічі покараними". Як працювали вчителі в окупованому Куп'янську

Підвал

Миколу Маслія могли кинути у підвал в будівлі "Укртелекому", а потім відвезти до приміщення комунального підприємства "Теплоенерго", припускають друзі. За їхніми словами, там росіяни влаштували в'язницю. Працівниця одного з підприємств Миколи на ім'я Маргарита запевняє, що чула в підвалі "Теплоенерго" голос свого керівника. Жінку затримали ще наприкінці лютого, щоб, за її словами, допитати про діяльність Миколи і його статки. У підвалі її тримали три тижні.

Олег Григоров намагався знайти Миколу наступного дня після його зникнення. Він кружляв машиною центром міста, коли із парку вийшов російський військовий і попросив підвезти його до будівлі "Теплоенерго". Олег погодився - хотів натомість розпитати про Миколу. У розмові військовий підтвердив, що Микола в них. "Так, знаємо такого, він же проти нас", - цитує його Олег.

Військовий погодився передати в'язню їжу і одяг і порадив прийти до "Теплоенерго" наступного дня. Та вже зранку той самий військовий сказав Олегові, що Миколи тут немає. "Шукайте його в іншому місці - у комендатурі "Харків", - сказав він. Де це місце, Олег і досі не розуміє.

Роман Кожаний, який продовжував служити в Харкові, через куп'янських друзів передав росіянам пропозицію - звільнити Миколу в обмін на гроші або російських військових, затриманих у Харкові. "Запропонували їм одного лейтенанта. Але вони відмовилися говорити про це, - каже Роман. - Нібито Микола втік. Але ми в це не повірили". 

Обшуки і затримання

У середині березня російські військові приїхали до будинку сина Миколи Маслія від першого шлюбу Владислава - хлопець мешкав там із дружиною і немовлям. У помешканні знайшли футболки тата із символікою батальйону "Айдар". Через це Владислава побили. Його змусили відкрити сейф і забрали звідти всі гроші.

На допомогу Владиславові приїхав Олег Григоров. Через це росіяни затримали його і відвезли на допит. "Мене питали, де "нацисти", де Маслій, - згадує Олег. - У цьому й нестиковка - то він у них, то вони його шукають".

Згодом росіяни окупували Троїцьке, селище на Луганщині. Військові прийшли до працівників заправки, яка належить Миколі, й змусили їх відновити роботу, розповідає далі Олег. Як аргумент показали їм "постанову про націоналізацію" майна Миколи. Пояснили це тим, що чоловік перебуває під слідством "за загрозу військовим РФ". "Це було опосередкованим підтвердженням того, що він живий, - каже на це Олег. - Бо, за першою непідтвердженою інформацією, хтось бачив його понівечене тіло".

За два місяці, у травні, російські військові затримали друга Миколи, який побажав залишитися анонімним із міркувань безпеки. Від нього також вимагали інформації про Миколу. Оскільки росіяни не застововали сили ні до нього, ні до Олега, обидва переконані: вони не мали на меті вбити й Миколу.

Читайте також: Зниклі безвісти військові й цивільні - як українців розшукують волонтери й правозахисники

Пошуки

"За два дні до контрнаступу у вересні прийшла така інформація з Вовчанська: там бачили, як Миколу посадили в автомобіль і повезли в напрямку Росії", - каже Олег Григоров, посилаючись на власне джерело у спецслужбі. Друзі Миколи звернулися до "Міжнародного комітету Червоного Хреста", але його представники поки не змогли отримати підтвердження, що Миколу утримували в окупованому Вовчанську на Харківщині, а згодом перевели до російської в'язниці.

Друзі також подали заяву до Служби безпеки України, яка відкрила справу про викрадення цивільної людини. По цій справі у кінці листопада брат Миколи Олександр Маслій здав ДНК-аналіз. Якщо слідство знайде тіло зниклого, його буде із чим співставити. Олександр каже, що хотів зробити це раніше - коли прочитав новини про роботу мобільної ДНК-лабораторії в Ізюмі. Але слідчий не давав йому відповідне направлення.

Роман Кожаний, який продовжує служити в теробороні, незабаром поїде до вже деокупованого Куп'янська, щоб перевірити чергову непідтверджену інформацію - місцевий мешканець каже, що бачив тіло Миколи. "Ми вимушені перевіряти ці плітки", - зітхає Роман. Водночас він не втрачає надії. "Одного мого побратима тримали два з половиною роки", - підбадьорює себе чоловік.

На обмін сподівається й Олег Григоров, який після звільнення Куп'янська також приєднався до тероборони. "Коли росіяни тільки заходили, вони намагалися зберегти обличчя. Тому я сподіваюсь, що Микола живий", - каже він.

Дружина Миколи Альона Войно-Данчишина разом із дочками переїхала до Литви. Вона також звернулася до СБУ і "Червоного хреста", але досі не отримала жодної інформації. "Я навіть звернулась до ворожок, і обидві сказали, що Микола живий, - невпевнено відказує Альона. - Я в це ніколи не вірила, але в такій ситуації підеш і до ворожок".