"Сусід ближчий за родича". Як живуть угорці на Закарпатті

"Можна посваритися з родичем, але з сусідом - не дай Бог. Тому що родич може жити в іншому селі. А сусіда ти бачиш щодня", - таку приказку використовують угорці на Закарпатті, що розташоване за 800 кілометрів від Києва і на кордоні з чотирма країнами Євросоюзу - Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею.

Угорська меншина, що налічує до 150 тисяч людей, є однією з причин напружених відносин між Україною та Угорщиною. Протягом останніх років місцеві угорці скаржаться на українське законодавство щодо прав нацменшин. Ще 2017 року Україна ухвалила закон, який передбачає поступовий перехід на освіту державною мовою. Це означає, що з наступного року угорськомовні середні школи мали би збільшити присутність української мови у викладанні всіх предметів.

Проте в кінці 2023 року парламентарі ухвалили закон, який дозволяє освіту мовами національних меншин, крім російської. Такі зміни були необхідними для початку перемовин щодо вступу України до ЄС. Проти цих перемовин виступала Угорщина, посилаючись зокрема й на недотримання прав угорців на Закарпатті.

Читайте також: "Їхні бабці могли бути угорками". Як РФ передала Угорщині українських полонених родом із Закарпаття

Мовні обов'язки громадянина

Учні й вчителі ліцею імені Лайоша Кошута в закарпатському Береговому, де більшість шкіл є угорськомовними, дізналися про законодавчі зміни від дипломатів країн ЄС, які відвідали їхній заклад 11 грудня 2023 року. Дипломати приїхали на Закарпаття, аби поспілкуватися із угорською меншиною.

Світлини з цієї зустрічі нині висять на стіні в коридорі ліцею, старого і давно не ремонтованого. "Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ", - написано на плакаті із назвою "Мовні обовʼязки громадян", українською мовою, без перекладу на угорську. Решта шкільних стендів - двомовні, чимало з них присвячені українській мові та культурі. "Ми дуже стараємося, щоби діти вивчали українську. Щоби на них не впливали наші суперечки щодо мовного питання", - каже 44-річна директорка ліцею Емеше Желтвай-Веждел. Вона показує нам заклад, зазираючи із класу до класу.

"Незважаючи на те, що ми - угорці, це все одно наша земля, наша домівка", - маючи на увазі Україну, наголошує старшокласник Роланд, із яким нас знайомить директорка. Його батько вже третій рік воює на фронті. "Щоб ніхто не думав, що це не наша війна", - додає хлопець. І він, і його однокласник на ім'я Регард лише знизують плечима у відповідь на питання про утиски їхніх прав як угорців. Вони говорять угорською, а директорка перекладає на українську. Це зручно і для нас, адже я говорю українською, а мій колега - угорською. 

Регард говорить, що хоче продовжити навчання в Угорщині, але після закінчення університету планує повернутися додому. А Роланд каже, що навчатиметься в Україні, але поки не визначився, де саме. "Неправда, - замість нього відповідає директорка Желтвай-Веждел. - Він хоче вступити до юридичного університету". Роланд погоджується. "Діти хочуть розвинути свою країну, свій край!" - запевняє жінка. Вона заперечує, коли Роланд каже, що не володіє українською на достатньому для навчання в університеті рівні.

Що насправді думають учні, зрозуміти важко. Вони дають інтервʼю у присутності директорки. А вона намагається показати, що навколо угорської меншини немає жодних проблем. 

Угорська меншина під лупою

Директорка ліцею Желтвай-Веждел не критикує попереднє законодавство щодо національних меншин. Але вітає новий закон, який дозволить продовжити навчання угорською мовою. Водночас державною викладатимуть українську мову та літературу, історію України і захист вітчизни. "Це велика радість, - каже про зміни директорка. - Але ми будемо прагнути випускати із нашого закладу двомовних дітей. Як ви звернули увагу, вони хочуть вивчати державну мову", - переконує нас Желтвай-Веждел. 

Вона не хоче відповідати на питання про інші зміни, необхідні для покращення становища угорської меншини. "Це - до політиків. На рахунок освіти я задоволена", - коротко відповідає директорка ліцею. Вона каже, що ніколи не відчувала утисків через те, що є угоркою, і не бачить дистанції з іншими регіонами України. "Я маю подруг у Львові, у Києві", - знизує плечима Желтвай-Веждел. 

Натомість 55-річна Едіта Бабяк, директорка управління освіти і культури Берегівської міської ради, є більш прямолінійною. "Я не можу сказати, що Україна не звертала уваги на нацменшини. Іноді, навпаки, нас ніби розглядали під лупою", - каже чиновниця. На її думку, недосконала комунікація стала причиною маніпуляцій, до прикладу, порівняння закарпатських угорців із сепаратистами на сході України. "Казали, що там усе починалося так само, - маючи на увазі мовне питання, згадує Бабяк і з сумом додає. - Це було для нас боляче". 

За спостереженнями чиновниці, початок російської агресії у 2014 році спричинив законодавчі ініціативи щодо підтримки української мови та культури. "Це було направлено на російську мову. Але торкнулось і нас, - констатує Бабяк. -  Вони почали досліджувати нашу шкільну систему і виявили, що наші діти не так справляються з українською мовою, як центральноукраїнські. Але це природно, якщо твоя рідна мова не українська". 

Вона підкреслює, що ідентифікує себе як громадянку України, але угорської національності. "Я бачу своє майбутнє в Україні. Ті, що тут залишились, зробили це свідомо", - запевняє Бабяк.

Читайте також: Зеленський підписав закон про нацменшини, на якому наполягав ЄС

Опіка над угорцями

Водночас більшість молоді, яку ми зустрічаємо у центрі Берегового, бачить своє майбутнє в Угорщині. Серед причин є і мова. "Раніше я не хотів вивчати українську мову, а зараз шкодую про це", - каже студент на ім'я Норберт. Він навчається в Закарпатському угорському інституті імені Ференца Ракоці ІІ, приватному навчальному закладі, який фінансується переважно Угорщиною. Його будівля добре відреставрована. Цей інститут - єдина можливість здобути вищу освіту для випускників, які не можуть або не хочуть поїхати до Угорщини, але не знають української, щоб навчатись у державних університетах.

Норберт іде на заняття разом із двома друзями. У компанії він єдиний, хто розуміє українську і говорить нею. Проте для навчання в університеті цих знань недостатньо. Інші студенти, яких ми зустріли біля угорського інституту, взагалі не володіють українською.

Більшість вивісок і табличок у Береговому написані двома мовами. На вулицях чути переважно угорську. Державною тут говорять етнічні українці та переселенці, які втекли на Закарпаття від окупації та бойових дій у східних та південних регіонах. Дехто із місцевих угорців скаржаться, що переселенці не розуміють їх та вимагають переходити на українську. Компромісом інколи слугує російська. Проте молоді люди володіють нею ще гірше, ніж українською.

Чимало угорців, із якими ми говоримо на місцевому ринку, почуваються вдячними Угорщині за її допомогу, зокрема гуманітарну. Продавець на ім'я Михайло, українець, який вивчив угорську, вважає, що прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан опікується нацменшиною, щоб заручитися їхніми голосами - адже чимало місцевих мають угорські паспорти й беруть участь у виборах в сусідній країні. Михайло каже, що чимало місцевих угорців хочуть жити в Угорщині, бо "саме таку політику проводить уряд Угорщини".

Як і всюди в Україні, закарпатські угорці жаліються на війну і скрутне економічне становище. Про утиски прав нацменшини говорять украй рідко. "Коли йде війна, права меншин завжди обмежуються. Все радикалізувалося", - каже чоловік середнього віку, який відмовляється від уточнень, бо "не варто, і ви знаєте, чому". Лише один місцевий угорець, немолодий чоловік, каже, що хоче, аби Закарпаття приєдналося до Угорщини.

"Не хочу нікого розчаровувати, але угорського сепаратизму немає. Підтримка будь-яких сепаратистських ідей угорцями - на рівні соціологічної похибки", - запевняє експерт із українсько-угорських відносин, директор громадської організації "Інститут центральноєвропейської стратегії" Дмитро Тужанський, посилаючись на дані соціологічних досліджень, проведених ще до початку повномасштабного російського вторгнення.

Багатьох місцевих угорців, із якими ми говоримо, приваблює політика Орбана, спрямована на так зване примирення, зокрема його відмова постачати Україні зброю. Дехто також поширює конспірологічні тези про нібито домовленості між Орбаном і Володимиром Путіним, щоб армія РФ не атакувала Закарпаття. "Слава Богу, на нас не падають ракети. Зі свого боку я можу подякувати за це Орбану, якого українці дуже не люблять", - каже покупчиня на ринку. А продавець скаржиться на мобілізацію, називаючи її примусовою. У цьому він не відрізняється від мешканців інших регіонів України.

Нацменшини і євроінтеграція

На початку повномасштабного російського вторгнення чимало угорців на Закарпатті дійсно не сприймали війну як власну, ділиться своїми спостереженнями 53-річний Ласлов Зубанич, керівник "Демократичної партії угорців України" (UMDSZ) - однієї із двох угорських політичних партій, які працюють в Україні. Із Зубаничем ми зустрічаємося в офісі співзаснованої ним громадської організації "Демократична спілка угорців України" в Ужгороді. За професією Зубанич - викладач, завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції в Ужгородському національному університеті.

"Нам треба було відчути, що ми є частиною народу України. Не нації, але народу. Ми - громадяни цієї держави, які мають не лише права, а й обов'язки. І ми маємо взяти участь у процесах, які відбуваються у нашій державі", - продовжує Зубанич. За його словами, наразі місцеві угорці вже мають інше ставлення до війни. "Бо побачили страждання людей, які залишилися без домівок. І вже майже в кожній сім'ї є люди, які воюють на фронті або навіть загинули", - пояснює чоловік.

Треба розрізняти угорців з Угорщини і угорців з України, зауважує політик. "Хоча закарпатські угорці є частиною угорської нації, вони не є частиною угорської політики", - додає Зубанич. Він не коментує політику Орбана, лише зазначає, що його стурбованість правами угорської меншини в Україні не має за собою прихованої мети. "Для угорського уряду питання національних меншин - це програмна ціль, яка зазначена в конституції Угорщини. Аби забезпечити їм ледь не всі ті права, які мають громади національних меншин в Угорщині. Це вітається", - висловлює власну думку Зубанич.

Зі свого боку він прагне синхронізувати українське законодавство щодо нацменшин із європейським. "Ми не хочемо нічого більшого, ніж є в Євросоюзі", - зазначає політик. Він вважає, що Україна має врегулювати питання про множинні громадянства. "Якщо Україна хоче повернути людей з-за кордону, які в тому числі під час повномасштабної війни отримали громадянство інших держав, вона має вирішувати це питання", - коментує Зубанич. При цьому він підтримує заборону обіймати державні посади для власників множинних громадянств.

У 2023 році політик брав участь у роботі над новим законом щодо забезпечення прав нацменшин у різних галузях, зокрема й освіті. Він згадує, як був здивований, коли його запросили долучитися до обговорення законопроєкту. "Коли його зареєстрували у Верховній Раді, ми побачили, що наші пропозиції теж туди потрапили. А те, що його зрештою ухвалили, підтвердило наміри України зробити перший потужний крок до євроінтеграції", - додає політик. Цей закон дійсно був серед вимог для початку перемовин щодо вступу України до ЄС.

Читайте також: "ЄС - не угорський базар": німецькі ЗМІ про саміт ЄС і допомогу Києву

Лист до Орбана

Зубанич розумів, що, попри поступки з боку України, під час перемовин Угорщина може скористатися правом вето. Тож політик став одним з підписантів звернення до Віктора Орбана із проханням підтримати Україну під час засідання Європейської ради, запланованого на початок грудня 2023 року. За день до події надійшла відповідь. "Віктор Орбан пише, що угорський уряд зробить усе, щоб угорська громада почувалась комфортно", - читає він листа, у якому угорський прем'єр-міністр повідомляє, що він не підтримає початок переговорів про вступ України до ЄС. "Тоді він ще не знав, що вийде на каву", - констатує Зубанич.

Під час голосування Віктор Орбан дійсно вийшов із зали і не скористався правом вето. Тож рішення було ухвалено - Україна почала процес вступу до ЄС. Оригінал листа від Орбана у дерев'яній рамці Зубанич поставив на полицю шафи. Трохи згодом поруч з'явилась ще одна рамка - із листом-подякою від української віцепрем'єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішиної.

Україна має працювати із нацменшинами не лише для виконання зобов'язань у межах вступу до ЄС, наполягає Дмитро Тужанський із "Інституту центральноєвропейської стратегії". "Адже для України важливо будувати політичну націю і зберігати демократичні позиції, - каже він. - Але врегулювання прав нацменшин не має бути причиною для вето. Воно не має бути засобом для шантажу і приводом для безвідповідальних геополітичних ігор, особливо зараз, коли Росія розпочала повномасштабну агресію проти України - найбільшу війну в Європі, використовуючи етнічну тему як привід для покриття спроб геноциду".

Тужанський вважає, що Орбан інструменталізує питання угорської нацменшини у власних геополітичних цілях щодо України і Європи загалом, а також відповідно до російського порядку денного. "Він зламав національні інтереси Угорщини та інтегрував у них російські гібридні інтереси", - висновує експерт. На цьому тлі угорська громада була приємно здивована поступкам України щодо прав національних меншин. "Ось чому зараз вони розчаровані тим, що з Будапешта надходять все нові і нові скарги", - додає Тужанський.

У березні цього року з'явилась інформація про лист зі скаргами на утиски прав угорської меншини в Україні, який Угорщина надіслала країнам ЄС. У документі угорський уряд нагадує, що питання нацменшин є серед пріоритетів у переговорах про вступ до ЄС, і вимагає відновити права угорської нацменшини до рівня 2015 року. На думку Тужанського, Угорщина навряд чи зупиниться у своїх вимогах.

Вісім років позбавлення волі

Ще одним аргументом Віктора Орбана проти вступу України до ЄС є війна, що триває. Із цим погоджується й 44-річна Кароліна Дорчі, представниця ще однієї угорської політичної партії - "КМКС Партія угорців України" (KMKSZ), яка має тісні зв'язки з очолюваною Орбаном партією "Фідес". "Війна має бути закінчена. Також має бути ухвалене необхідне законодавство", - наполягає Дорчі, яка тим не менш підтримує вступ України до ЄС. Вона є депутаткою Берегівської міської ради і викладає в угорському інституті.

Якщо Україна хоче вступити до ЄС, вона має подбати про дотримання прав національних меншин, наполягає Дорчі. Вона каже, що почувається в Україні дискримінованою - не лише через мовну політику, а й через "антиугорську медійну кампанію", яка, за її спостереженнями, розпочалася у 2014 році. "Склалася загальна думка про угорців як сепаратистів, які не хочуть інтегруватися в українське суспільство, - скаржиться Дорчі й наполягає. - Це не так".

Те, що Угорщина фінансує громадські організації та заклади освіти на Закарпатті, Дорчі називає підтримкою угорців за кордоном. "Ми були би раді, якби нам не доводилося просити про допомогу від сусідньої держави. Ми би нікого про це не просили, якби нас підтримувала Україна", - дорікає Дорчі. Водночас вона не хоче говорити про своє власне ставлення до Орбана. "Я не хочу відповідати на це питання, тому що, згідно з чинним законодавством і судячи з української політики щодо війни, це може призвести до восьми років позбавлення волі", - каже політикиня, натякаючи на кримінальну відповідальність за злочини проти основ національної безпеки. "У мене є своя думка, але я її не скажу", - додає Дорчі.

Вона засмучена тим, як складаються українсько-угорські відносини. "Було би добре повернутися до початку 1990-х років. Угорщина першою визнала територію та незалежність України. І наразі угорський уряд майже в кожній заяві щодо України продовжує заявляти, що він не має територіальних претензій до України", - додає Дорчі. Як привід для надії на покращення відносин між країнами вона згадує дві нещодавні зустрічі очільників міністерств закордонних справ. Одна з них відбулася в Ужгороді.

Читайте також: Кулеба та Сіярто в Ужгороді: дипломатична відлига між Україною та Угорщиною?

Екскурсія по Секешфегервару

"Для початку я попрошу Орбана провести мені екскурсію по Секешфегервару", - маючи на увазі історичну столицю Угорщини, говорить 49-річний Федір Шандор, який влітку 2023 року був попередньо узгоджений Угорщиною на посаду посла України в Угорщині. Шандор - професор, завідувач кафедри соціології і соціальної роботи Ужгородського національного університету, депутат обласної ради і наразі військовослужбовець.

Посаду дипломата йому запропонували за рік після того, як він долучився до війська і звідти налагодив зв'язки з угорцями. Через ініціативу "Годівниця закарпатських шарканів" громадяни Угорщини пожертвували 20 мільйонів гривень на допомогу українській армії - від генераторів до дронів з тепловізором. "Окремо допомогу надіслали мери угорських міст, - додає Шандор. - Якщо угорці, яких тут критикують, допомагають мені вбивати орків, то на чиєму вони боці? На російському боці угорці не воюють".

Із Шандором ми зустрічаємося в Ужгороді. Коли почався процес призначення на дипломатичну посаду, чоловіка звільнили в запас. Він не знає, на якому етапі його призначення, і щодня чекає на команду виїжджати - або в Будапешт, або знову на фронт. Тим часом Шандор продовжує викладати і допомагати побратимам у війську. За його підрахунками, на фронті воюють 400 закарпатських угорців. "Угорці йшли до армії рівномірно, так само, як українці - ні краще, ні гірше, - каже Шандор. - Угорців на Закарпатті 12%. У мене в роті зі ста людей було 12 угорців. Та сама статистика".

На думку Шандора, Київ навмисно шукає серед угорців сепаратистів. "Чому така посилена увага до угорців? - дратується чоловік. - Вони пішли на фронт? Пішли. Чому журналісти не наїжджають на російськомовних? Бо самі ж російськомовні". На питання про ставлення до Орбана і його політики Шандор відповідає так: "Орбан прем'єр-міністр якої країни? Угорщини. Про кого він має думати? Про угорців. А угорці живуть не тільки в Угорщині? Ні. Скажіть про хоча б один раз, коли Орбан проголосував проти України. Я маю на увазі не говоріння, а підйом руки", - каже Шандор. На його думку, дії важливіші за слова. "Людина на то й має рот, щоб говорити, - додає чоловік. - Переможемо, і тоді будемо бити морди".

Власна земля

У Береговому про російсько-українську війну нагадує меморіал на центральному майдані. На ньому - понад два десятки фотографій чоловіків. Це місцеві мешканці, що загинули на фронті. Неподалік, на літньому майданчику кав'ярні, помічаємо двох чоловіків у однострої. "Всі кажуть, що ми, мадяри, нічого не хочемо зробити для України, ображено каже один із них на ім'я Аттіла. - А у нас в батальйоні 85% людей говорять угорською".

У перші дні повномасштабної війни ці двоє чоловіків разом із побратимами створили добровольче формування територіальної громади. Згодом солдатів почали оформлювати до бригади у складі ЗСУ. Але частина з них відмовилась - незважаючи на те, що за службу в неофіційному військовому формуванні вони не отримують ані зарплатні, ані соціальних гарантій. "Ми відмовились від зарплати, щоб нас не відправили на фронт, - пояснює Аттіла, який хоче захищати лише власну землю. - Ми служимо тут".

Як угорець Аттіла не почувається повноцінним громадянином України. Він скаржиться на утиски його прав, зокрема мовних, і на дистанцію із рештою країни. Чоловіки п'ють каву в компанії жінки і чоловіка похилого віку. Жінка розуміє лише угорську. А чоловік, який називається Іваном, погоджується поговорити російською. Він також скаржиться на мовне питання. "Куди не підеш - усе українською, - обурюється він. - Я - угорець. Мені більше 60 років. Звідки мені знати державну мову?"

Він не вважає російсько-українську війну своєю і підтримує відмову Орбана постачати Україні зброю. "Я - християнин, я - за мир", - каже він. Водночас своє майбутнє чоловік бачить саме в Україні. "Якби я хотів в Угорщину, я би вже давно там був. Але я отримав тут ділянку, я побудував будинок. І що тепер, усе кинути?"

"Ми - сусіди", - каже про Угорщину чоловік. Він нього ми в черговий раз чуємо приказку про те, що сусід ближчий за брата.