“Макдональдівський” експеримент документаліста Сперлока

�жисерську роботу неігрового кіно.

Морган Сперлок експериментував не лише над фільмом, але й над собою. Протягом 30 днів на сніданки, обіди та вечері він споживав виключно смажену картоплю ”фрі”, гамбургери, кока-колу, майонез та молочні шейки. При такій ”дієті” за місяць він поправився на 12 кілограмів. Потім йому знадобилося кілька місяців, щоб позбутися цих ”фаст-фудівських” зайвих кілограмів. Тепер режисер каже, що більше ніколи не піде до ”МакДональдса”.

“Все у США має бути з префіксом “най”: у нас найбільші авто, найбільші будинки, найбільші підприємства, найжирніша їжа, і навіть найтовстіші люди теж мешкають в Америці. США, між іншим, вже стали найтовстішою країною світу. З чим вас і вітаю!”

За статистикою, більшість американців узагалі не займаються спортом, а дві третини дорослого населення страждають від надмірної ваги. ЗМІ при цьому створюють зовсім іншу картину, як пояснює режисер Морган Сперлок:

“У ЗМІ нам завжди показують надзвичайно струнких, вродливих людей, на котрих ми всі мали б бути схожими. Однак більшість з нас ніколи не виглядатимуть так гарно, як акторка Ґвінет Палтроу чи Бред Пітт. Однак нас весь час намагаються переконати, що ми мусили б виглядати саме так. Проте це дуже важко – гарно виглядати. Потрібно працювати над собою, щоб бути струнким, займатися спортом. Чи не простіше випити ще одне пивце, втиснути ще одну піццу, закусивши морозивом, і сказати, що завтра я йду у фітнес-клуб.”

Морґан Сперлок зняв цей фільм у дещо схожому стилі, як це робить режисер Майкл Мур. Фільм про обжирання Сперлока є розважальним, але водночас дуже натуралістичний. Стрічка, м”яко кажучи, не страждає від надміру такту чи витонченої естетики. Зате Морган Сперлок документально поєднує факти, тим самим завдаючи удару рекламі ”МакДональдсу”:

“У минулому році ”МакДональдс” заявив, що вони продали 150 мільйонів салатів. Це вражає. Однак потім замислюєшся: у ”МакДональдсі” щоденно харчуються близько 46 мільйонів людей – це 17 мільярдів щороку. 150 мільйонів проданих салатів, отже, становлять менше одного відсотка. Тобто навіть менше, ніж один клієнт на сто купує салат. Чому? Бо ми йдемо до ”МакДональдсу” не за салатиком, а за смачненькими ”БігМаками”, чудовою картопелькою ”фрі” та іншим непотребом, який користі нам не приносить. Тому як може концерн спонукати своїх клієнтів харчуватися правильно, не створюючи тим самим конфлікт зі своїм профільним бізнесом?”

Час від часу трохи повненький режисер-актор з”являється у кадрі. Четверо лікарів постійно досліджують аналізи його печінки, серця та норму холестерину. Очевидно, Сперлок вважав, що за місяць таких їстівних оргій він завдасть не сильної шкоди своєму тілу. Експеримент закінчився для нього болями в печінці та підвищенням холестерину. Цікавим є вплив ”фаст-фуду” на його душевний стан:

“Під час процесу споживання цієї їжі я почувався дуже добре. Можна навіть сказати фантастично. Однак вже через півтори години у мене ніби починалася ломка, і я ставав депресивним: я почувався паскудно, пропадав настрій, і взагалі людям було неприємно зі мною. А є ж такі, котрі щодня так живуть. Вони почуваються добре, вживаючи увесь цей жир, цукор, кофеїн. Це їх тонізує.”

Фільм Морґана Сперлока змусив мільйони американців задуматися над правильним харчуванням. Розгнівані батьки після перегляду фільму почали вимагати забрати зі шкіл автомати з ”кока-колою” і виступати за здорову їжу в шкільних їдальнях. Таким чином Сперлоку таки вдалося дечого досягти. До речі, керівництво ”МакДональдса” оголосило, що до кінця року порцію ”Supersize” вилучать з «макдональдівського» меню та з виробництва.