Банк їжі у Львові - шанс для невикористаних продуктів
10 серпня 2021 р.
Поки що на будинку, де розташовується перший в Україні банк їжі "Тарілка", немає вивіски, але перед дверима - вже невелика черга з літніх людей. Акуратно одягнені, в захисних масках, із сумками в руках вони чемно чекають, коли їх покличуть.
"Я сюди прийшла, бо потребую допомоги. Моєї пенсії на все не вистачає, хоча я 35 років пропрацювала на заводі медичної апаратури", - розповідає Наталія Галан, яка стоїть першою в черзі. Жінка каже, що їй вже 87 років і вона мешкає сама. "Через те, що в мене прописана дочка, то субсидії мені не дають. Влітку, то ще - пів біди, а от взимку - вся моя пенсія йде лише на оплату комуналки", - говорить пенсіонерка і розпачливо бідкається, що так поспішала, що забула захисну маску.
Щоб потрапити в щойно відкритий банк їжі, відвідувачі мають дотримуватись правил: пройти перевірку температури, помити руки, одягнути захисну маску і, головне, перед тим повинні зареєструватись. Далі в банку їжі вони можуть отримати пакунок з продуктами, які не використали магазини чи ресторани.
Пакунки не для всіх
Щоб не виникало незрозумілих ситуацій, організатори проєкту вирішили працювати лише з тими відвідувачами, хто зможе довести свій статус малозабезпеченого. Наприклад, безпритульним без посвідчення пільгової категорії, пакунок не дадуть. "Щодо безпритульних, то у Львові є багато громадських організацій, які займаються їхнім доглядом і годуванням, вони є нашими партнерами. І часто, коли у нас є великі обсяги продуктів, ми передаємо частину їм", - розповідає керівник банку їжі "Тарілка" Іван Павліш. Він звертає увагу на дещо іншу мету їхньої ідеї. "Наш проєкт унікальний тим, що ми маємо ще й екологічну складову: ми рятуємо продукти від потрапляння на смітник", - каже Павліш.
За даними Державної служби статистики, на які посилаються організатори "Тарілки", в Україні щороку викидається до семи тонн придатних для вживання продуктів на 5,5 мільярда гривень. І це в той час, коли є люди, які б із задоволенням забрали ці продукти безкоштовно. В базі даних "Тарілки" вже зареєструвались 200 охочих отримувати такі продуктові набори. Однак наразі, за словами Павліша, тестовий режим роботи показав, що вони можуть обслуговувати лише до 10-ти осіб на день.
"Проєкт - волонтерський, а час учасників є дуже обмежений. Люди долучаються по мірі можливостей, коли у них є вільний час. Але якби проєкт отримав державне чи місцеве фінансування, нам організовувати роботу було б простіше", - говорить Павліш. Наразі в команді постійно працює 35 осіб, і ще близько сотні волонтерів допомагає час від часу.
Що в пакунку?
Волонтер Христина Павліш акуратно складає полотняні пакунки на столі. Розповідає, що якоїсь конкретної схеми сортування не має, але, зазвичай, до набору кладе: крупи, печиво, хліб, соки, молокопродукти, інколи додають м'ясні вироби. Додавати щось на прохання відвідувачів до пакунку - не планують. "Ми залежні від того, що нам надають наші партнери. Ми не завжди можемо прогнозувати, скільки і що отримаємо. Інколи це можуть бути тонни печива, інколи - тонни соусів", - пояснює волонтерка.
Якість продуктів, наголошує Христина, перевіряється двічі. Спершу волонтери, які забирають продукти з магазинів, ресторанів, дивляться на термін придатності. Потім його ще раз переглядають уже в приміщенні "Тарілки" сортувальники товару. Молочну і м'ясну продукцію зберігають в подарованих благодійниками холодильниках.
Допоміг німецький досвід
Проєкт "Тарілка" - поки що єдиний в Україні. Ростислав Косюра, його автор і засновник, ідеєю надихався в Німеччині, де прожив більше 20 років. "Якось в Україні я вечеряв в одному закладі й побачив, що буфет, за 10 хвилин до закриття, переповнений їжею. Я запитав офіціанта про те, що вони далі планують з цим робити? А він відповів, що просто викинуть", - згадує автор ідеї "Тарілки".
Натомість у Німеччині, продовжив Косюра, працює благодійна організація "Die Tafel", яка збирає продукти перед терміном зберігання і віддає їх малозабезпеченим. І він подумав, а чому б таке не зробити в Україні? Щоб набратись досвіду, Косюра відвідував осередки німецької організації і навіть якийсь час працював там волонтером. "Близько пів року я збирав знання, а як повернувся в Україну, почав шукати команду. І коли знайшов однодумця Івана Павліша, передав йому цей проєкт", - каже Ростислав. Повірили в ідею і в Львівській міській раді, бо погодились виділити "Тарілці" приміщення на пільгових умовах.
Інтерес підприємців
Український банк їжі знайшов і партнерів-благодійників. Нині з ним співпрацюють 25 підприємців: великі супермаркети, ресторани, ІТ-підприємства, які допомагають грошима. Заступник керівника одного з магазинів Назар Капраль розповів DW, що вони погодились віддавати частину продуктів громадській організації, бо й так передбачають один відсоток від денної виручки на списання товарів, які відправляють на біоутилізацію. "Але ми надаємо не зіпсуті продукти, а ті, в яких ще залишається два-три дні до кінця терміну реалізації", - додає Капраль.
У цьому Ростислав Косюра бачить відмінності в роботі українського і німецького банків їжі. "В Німеччині підприємці віддають продукти ще за тиждень, чи навіть місяць до завершення терміну придатності, а в Україні - за день-два. Також, щоб, наприклад, наповнити денний запас продуктів у німецькому Ульмі представникам банку достатньо об'їхати 25 місць благодійників, тоді як в нас - потрібно 40-50 точок", - говорить Косюра. Але він сподівається, що з часом, коли підприємці побачать, як працюють банки їжі, ставлення до таких проєктів стане ще кращим.