Революція жінок в Ірані: що буде далі?

Парасту Форухар - відома іранська художниця та активістка. Її батьків убили в своєму будинку в Тегерані 21 листопада 1998 року, імовірно, іранські спецслужби. Судовий розгляд ні до чого не призвів. Щороку Парасту Форухар приїжджає в Іран, щоб організувати поминальну службу за своїми вбитими батьками. Іранська влада кілька разів перешкоджала їй у цьому.

Ми попросили художницю прокоментувати актуальні протести в Ірані.

Deutsche Welle: 21 вересня Махсе Аміні виповнилося б 23 роки. Її заарештували за те, що начебто неправильно носила хіджаб. Як Ви вважаєте, чому вона померла в поліцейському відділку?

Парасту Форухар: Йшлося навіть не про відмову носити хіджаб, а просто про те, що Махса Аміні не носить його належним чином. І через це з нею жорстоко поводилися та били. А тепер жінки, які виходять на вулиці, влаштовуючи численні акції протесту, виступають за абсолютну відмову від хіджабу. Жінки їх спалюють. Вони роблять це привселюдно. Декількох жінок навіть застрелили останніми днями.

Як Ви сприймаєте такі новини з Ірану?

Мене це злить, дуже злить. І мені дуже сумно від того, що молоді жінки зазнають такої жорстокості і ніяк не можуть уникнути цього насильства. Це як пастка. Ця релігійна диктатура є зведенням правил, заснованих на піклуванні, яке відбирає право жінок самим ухвалювати рішення. Покоління за поколінням іранські жінки борються за свої права, але, як і раніше, зазнають поразки, стикаючись із жорстокістю влади.

Ви вже багато побачили і зазнали чималих страждань. Ваших батьків було вбито з політичних мотивів у 1998 році. Чого Ви найбільше побоюєтесь у нинішній ситуації?

Я дуже занепокоєна. Я помітила, що деякі інтернет-сервіси, як-от WhatsApp, були закриті іранським режимом. Влада намагається посилити ізоляцію таким чином, щоб жодні повідомлення не могли просочитися для широкого загалу. Щоразу, коли щось подібне відбувається, уряд здійснює ще жорсткіші репресії, масові арешти або безладну стрілянину по натовпу. Влада стає ще жорстокішою, прагнучи придушити протести.

21 вересня 2022 року все почалося з арештів - не лише жінок на мітингах, а й відомих активісток, які не брали участі в акції протесту. За ними приїжджали так звані сили безпеки та забирали їх без пояснення причин. Їхні будинки буквально штурмували. Досі про них немає жодних відомостей.

Британська та американська актриса іранського походження Назанін Боніаді написала у Twitter, що у 1979 році відбулася революція проти жінок. А те, що ми бачимо сьогодні, - це революція жінок...

Я думаю, що багато людей, які брали участь у революції 1979 року, не думали, що це революція проти жінок. Вони вийшли на вулиці, сподіваючись на свободу, незалежність і справедливість, але протести були придушені. Я вважаю, що іранський режим - женоненависницький за своєю суттю. Це свого роду система апартеїду проти жінок, які не повинні мати рівних прав з чоловіками.

Ви вже давно живете у Німеччині. Що Ви робите проти безсилля, проти гніву?

Я намагаюся їздити до Ірану щороку - у річницю смерті моїх батьків, незважаючи на те, що це небезпечно. Суд в Ірані засудив мене до шести років умовно, тобто з випробувальним терміном. Тим не менш, я була в Ірані минулого року. Для мене це акт опору, культури пам'яті та вимоги справедливості. Крім того, я роблю все можливе, щоб поширювати правдиву інформацію про те, що насправді відбувається на моїй батьківщині, щоб таким чином підтримати людей, які страждають від режиму. Зрозуміло, що зміни мають відбуватися зсередини, але демократичні країни теж можуть і повинні підтримувати цей рух в Ірані.

Чи вірите ви в те, що цього разу все буде інакше?

О, це складне питання. Щоразу я сподіваюся на це, бо протестувальники так сміливо виходять на вулиці. Мене надихає ця людська воля і прагнення через протести досягти кращого життя для себе та всього суспільства. Але наслідки репресій сидять у мені дуже глибоко, у голові постійно живуть спогади про жорстокість.

Багато творчих людей, які були змушені залишити Іран, висловлюються у соціальних мережах із приводу нинішніх протестів. Вони намагаються таким чином дати голос своїм колегам, які залишилися в країні. Що ви можете зробити у цій ситуації?

У такі моменти я - активістка, громадянка, якій доручено продовжувати цю боротьбу. Йдеться насамперед про створення резонансного простору для цих людей та їхніх повідомлень із місць подій. Пізніше ці екзистенційні переживання обов'язково знайдуть своє місце у моїй творчості.