1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Німецький фотограф Тілль Маєр про війну на Донбасі

17 січня 2022 р.

У Німеччині невдовзі відкриється виставка світлин фотографа та журналіста Тілля Маєра "Донбас: війна у Європі". Автор розповів DW про свою роботу в Україні та поділився роздумами про цей конфлікт.

https://p.dw.com/p/45eQF
Тілль Маєр побував на Донбасі 12 разів за п'ять років
Тілль Маєр побував на Донбасі 12 разів за п'ять роківФото: Till Mayer

22 січня у Баварському музеї армії, що у місті Інгольштадт, відкриється виставка німецького журналіста й фотографа Тілля Маєра (Till Mayer) "Донбас: війна у Європі". Автор виставки, починаючи з 2017 року, побував у зоні конфлікту на Донеччині і Луганщині 12 разів. Його фотографії висвітлюють як будні українських солдатів в окопах цієї війни, так і життя цивільного населення у зоні бойових дій, яке досі нерідко мусить ховатися від обстрілів у підвалах. У розмові з DW Маєр розповів, що мотивує його знову і знову повертатися до України і що він хоче показати німцям. Після виставки в Інгольштадті, повідомив фотограф, він планує показати світлини у Кельні.

Deutsche Welle: На своїй виставці ви показуватимете світлини зі своєї книги "Забута війна". Вам здається, що німці забули про те, що відбувається на Донбасі?

Спершу планувалося назвати виставку так само, як і книгу. Однак через скупчення російських військ на кордоні з Україною  у німецьких ЗМІ знову згадали про цю війну, і вона ніби не така вже і забута. Ми вирішили акцентувати увагу на тому, що це війна у Європі, зовсім поряд. Це ганебно, що у 21-му сторіччі у Європі йде війна. І ніхто не звертає на це уваги, поки знову не відбувається якесь загострення. За це може бути лише соромно. Якими не були би причини цього, але нічого не робити - це жахливо і просто небезпечно. Я вважаю неприйнятним, що у Європі силою змінюються кордони. Якщо ми допускатимемо це, то це буде дорогою до пекла.

Ви сподіваєтеся, що більше усвідомлення у Німеччині того, що відбувається на Сході України, зможе щось змінити?

Кожен може щось змінити, навіть якщо він лише показуватиме, що йому не байдуже. Ми живемо у демократичній країні, і політики роблять те, що їхні виборці вважають важливим. Якщо для німецьких виборців війна в Україні матиме лише маргінальне значення, то вона матиме маргінальне значення і для німецьких політиків. Тому я вважаю, що кожен, хто має позицію, має її демонструвати. Або у соціальних мережах, або на зустрічах з депутатами від свого округу. Виборцям слід нагадувати політикам, що для них важливо, щоби в Європі силою не змінювалися кордони, щоби панувала демократія.

Вважаєте, нині німці приділяють цьому замало уваги?

Я хочу нагадати, що так, як все є зараз, це залишатися не може. Ця війна - це катастрофа для людей, які там живуть. Для багатьох життя є нестерпним вже понад сім років. До того ж, ця війна розірвала родинні зв'язки. Треба показати жадібним до влади політикам, таким як Володимир Путін, де є межі, які не можна переступати. Дуже сумно, але такі люди як Путін вважають пошук компромісу ознакою слабкості. Ми ж у Європі звикли розв'язувати конфліктні ситуації на основі міжнародного права, а не за допомогою танків. Якби після анексії Криму Європа показала б адекватну реакцію зі справді болючими санкціями, на Донбасі ми не мали б того, що там зараз є. Вибори останніх років в Україні засвідчили, що переважна більшість українців бачать своє майбутнє в об'єднаній Європі, а не з Росією Володимира Путіна. І за це вони заплатили високу ціну, якщо дещо спрощено подивитися на причини конфлікту. Не можна залишати їх сам на сам із цією ситуацією.

Ваші фотографії яскраво засвідчують, що життя в окопах для українських вояків є не лише важким, а й небезпечним через снайперів і регулярні обстріли. Також на деяких фото видно, що відстрілюватися їм доводиться здебільшого зі старої радянської зброї. Як Ви сприймаєте у цьому контексті неготовність німецьких політиків розглядати питання про постачання Україні зброї, про яку просить Київ? А також скепсис Берліна щодо перспективи членства України у НАТО?

Я багато подорожую регіонами, які потерпають від війни. Я бачу свою роль більше у тому, щоби показувати лиха, яких завдають війни і зброя, яку у них застосовують. Тому коментувати питання постачання зброї не вважаю правильним. Однак загалом моя позиція чітка: якщо демократична країна обороняється від нападу, вона мусить мати можливість захищатися. Що стосується питання НАТО: я все життя як журналіст критично ставився до НАТО. Однак життя змушує мене переосмислювати деякі речі. Сьогодні я розумію, що якби країни Балтії не були членами НАТО, з ними сталось би те саме, що сталося з Україною.

Аби нагадати про реалії війни на Донбасі, Ви за останні чотири роки більше десяти разів були у зоні конфлікту. Чи потрапляли Ви у ситуації, в яких ризикували життям?

Подекуди небезпека була, хоча для солдатів на позиціях це були цілком буденні ситуації. У травні минулого року я був на позиції українських вояків, яка прострілювалася противником з трьох боків. І нам треба було 50 метрів перебігти до окопу через поле. Ми бігли дуже швидко. Щойно побачивши нас, сепаратисти відкрили вогонь з кулеметів. Вже сидячи в окопі я чув свист куль над головою. Мене вразили навіть не стільки ці кулі, скільки розуміння того, що для солдатів цей свист куль - буденність.

Ця війна в окопах триває вже більше семи років. Іноді настає тиша, потім знову стріляють. Як це позначається на настроях там, в окопах?

Це постійне напруження. Ніколи не знаєш, коли і звідки стрілятимуть. Це дуже виснажує солдатів. Крім того, життя у холоді і бруді бліндажів і окопів - не мед. Восени грузнеш в багнюці такій, що вона може проковтнути твоє взуття. Мене дуже вразило те, що там, на передовій, я зустрів чимало жінок. На виставці в Інгольштадті буде відведено ціле приміщення портретам жінок на війні. Можна по-різному це сприймати. Хтось побачить у цьому прояв емансипації. Так чи інакше, за цими портретами криються життєві історії, подекуди непрості. На війні я, наприклад, зустрів матір, яка сама виховує маленьку дитину. Дитину доглядають бабуся з дідусем. Мати бачить її лише раз на кілька місяців. Деякі солдати з перервами вже сім років на цій війні. Для них це дуже великий тягар. Я не знаю, як вони колись взагалі зможуть повернутися до мирного життя. Допомогти ветеранам повернутися до нормального життя - це великий виклик для українського суспільства. Ситуація ускладнюється тим, що чимало з них не відчувають визнання суспільством тих жертв, на які вони пішли, щодня ризикуючи життям.

Це - один з парадоксів цієї війни. Вона жевріє десь далеко на сході, а столиця живе своїм життям. Як Ви відчуваєте цей контраст між реаліями війни і мирного життя під час поїздок до України?

Я відчуваю цей контраст і в порівнянні з Німеччиною. Коли я зустрічаю в Україні 25-річного хлопця, який вже кілька років на війні, я розумію, що йому довелося значно раніше подорослішати, ніж німецькому студентові, який живе мирним життям. З іншого боку, для молодої людини - цілком нормальне бажання насолоджуватися життям.

Саме ці контрасти спонукають Вас нагадувати німцям про цю війну?

Мене спонукає передовсім те, скільки чудових людей я зустрів в Україні. Коли я вперше їхав до України, я ніколи не думав, що вона стане частиною мого життя. Сьогодні Україна - частина мого життя. Попри те, що я розумію, хто розв'язав цю війну, я не є якимось ненависником Росії. Для мене просто важлива мирна Європа. Мир у Європі можливий лише тоді, коли всі будуть цього хотіти, зокрема Росія. Хотілося б, аби у Росії колись при владі були люди, які бачитимуть у Європі шанс, а не загрозу. Українцям же я дуже бажаю, щоби вони нарешті здобули мир і мирно жили у єдиній європейській родині. Так, як вони цього хочуть.

У Вас є надія, що цей затяжний конфлікт вдасться розв'язати?

Я цього на даний момент, на жаль, не бачу. Навпаки, я бачу загрозу того, що ця ситуація вийде з-під контролю. Своїми фотографіями я хочу лише нагадати, що ми всі - європейці, одна родина. Якщо один з нас у біді, ми всі маємо бути поряд. Інакше ми не будемо європейською родиною. Якщо демократична Україна не матиме нашої підтримки - це буде фатальним сигналом для молодих українців, які вірять у демократію. Мені хотілося би, щоби більше молодих людей у Німеччині так цінували демократію, як її цінують молоді українці.


Війна на Донбасі: як виживають місцеві на передовій

Пропустити розділ Більше за темою