За три тижні війни не змінилося одне: Захід стоїть на боці України, але не бере участі у війні. Кожна спроба прямо залучити НАТО до бойових дій в Україні поки що провалилася, незалежно від того, чи походила ініціатива зсередини Альянсу, чи ззвоні. НАТО настільки залякує сам себе, що дозволяє Москві визначати межі військової допомоги Києву. При цьому не дуже зрозуміло, чому передача протитанкової ракети - це прийнятно, а військовий літак уже має викликати ескалацію. Обидва види зброї - це ефективні засоби проти загарбників.
Звісно, втручання у військову операцію атомної держави Росія - не те ж саме, що й стабілізаційна місія проти талібів в Афганістані. Це усвідомлюють усі члени Альянсу. Традиція, коли супердержави уникали зіткнення одне з одним на полі бою, було традицією вже під час "холодної війни". Але загроза третьої світової війни, про яку зараз часто говорять, з'явиться не одразу ж, якщо зросте військовий тиск на Росію, принаймні непрямий. Вести війну проти НАТО Путін зараз навряд чи зможе, якщо подивитися на ефективність його армії.
Стриманість НАТО, схоже, пояснюється також внутрішньополітичними факторами, а саме в США. На Джо Байдена чекає перевірка у вигляді виборів до Конгресу, які водночас є оцінкою виборцями його роботи на посаді президента в першій половині каденції. Він - президент, який пообіцяв своїм виборцям завершити війни США за океаном. В Афганістані це вдалося, але ціна для його країни та власного іміджу була високою. Байден не зацікавлений у тому, щоб активно вступати в Україні в черговий військовий конфлікт, який, тим більше, має такий суттєвий потенціал перетворитися на довгостроковий. А якщо Америка нічого не робить, то НАТО не робить нічого так само. Це один із небагатьох моментів, які Путін, імовірно, правильно оцінив перед війною.
Читайте також: Коментар: Україна зруйнувала міф про силу Путіна
Застряг на трьох фронтах
Все ж, західна стратегія, автором якої передусім є Вашингтон, поки що дає свої плоди. Тим, що Путін за три тижні після початку війни, яка, за його задумом, очевидно, мала стати швидким роззброювальним ударом, застряг на трьох фронтах і дає згоду на переговори з Києвом, треба завдячувати не лише українцям. Поставки зброї з Заходу, безумовно, підвищили їхню боєздатність. Це повинні визнати й у Німеччині. Якби всі західні уряди так само зволікали б із поставкою зброї Києву, як німецький, Путін би вже набагато ближче заблизився до своїх цілей, які суперечать міжнародному праву.
Суттєвий ефект мають і західні санкції, вони є ще більшим тягарем для Путіна, ніж сама війна, особливо в середньостроковій перспективі. Цілком можливо, що він був погано поінформований про силу власної армії чи настрої в Україні. Але те, що він, очевидно, недооцінив реакцію Заходу, на межі втрати зв'язку з реальністю. Зрештою, його неодноразово про це попереджали, навіть у такому раніше дружньому до Кремля Берліні. Зараз він не лише застряг в Україні з військової точки зору, але й мусить спостерігати, як його країну виключають зі світової економіки. Шкода від цього для Росії буде величезною, незалежно від того, як завершиться війна.
Читайте також: Коментар: Для солідарності ФРН з Україною потрібні конкретні дії
Нормалізація відносин із Путіним уже не можлива
Тут постає питання, про яке мало говорять західні політики: тож, як вона має завершитися? Звісно, поки що росіяни та українці ведуть переговори, і якщо результатом стане хоча б припинення вогню, це вже буде великим прогресом. Особливо з огляду на те, що Захід не хоче воювати, не можна диктувати Україні, яку ціну вона має платити за мирну угоду, приміром, нейтральний статус. Готовність Зеленського пожертвувати вступом у НАТО заради миру не може дивувати з огляду на позицію Заходу.
Якщо до цього дійде, це стане успіхом для Путіна, який закріпить свою владу вдома. Тому всі західні уряди мають зважати, аби він хоча б за межами України не мав жодних шансів на геополітичні завоювання. На його ревізіоністські насильницькі дії від Грузії до Сирії постійно заплющували очі. Цього разу повинно бути інакше.
Справжня нормалізація відносин із Путіним уже не можлива, навіть як "заохочування" за мир. Передусім Європа має послідовно і швидко стати незалежною від російської енергії. Поки Путін сидить у Кремлі, Росії треба надалі чинити опір - у політичному, економічному та військовому вимірі. Якщо цього не станеться, є небезпека того, що він, перепочивши, візьметься за інші країни, які вважає своєю сферою впливу. До них належать і країни-члени НАТО. Відмежуватися від такого конфлікту Альянсу вже не вдасться.
Автор: Ніколас Буссе, оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung
Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.
Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.