У Молдові проєвропейські сили з великими труднощами перемогли спочатку на референдумі про зміну конституції країни заради євроінтеграції, а потім на президентських виборах. У Грузії навпаки - проєвропейській опозиції не вдалося здобути перемогу за підсумками парламентських виборів, і вона проводить акції протесту.
Об'єднує обидві країни не тільки спільне радянське минуле та окупація Росією частини їхніх територій (російські війська стоять у самопроголошених Абхазії, Південній Осетії та Придністров'ї), а й відверте втручання Кремля в їхні внутрішні справи, активний вплив як на політиків, так і на пересічних виборців.
Не м'яка сила Кремля, а прямий тиск
Російські агенти впливу в сусідніх країнах активно ловлять рибку в каламутній воді, яку, треба сказати, заздалегідь самі й каламутять. Мова, звісно, не про Україну. Її Кремлю не вдається підпорядкувати навіть військовою силою, і залишилося менш ніж два тижні до сумного ювілею - 1000 днів від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, у результаті якого загинули сотні тисяч людей.
На Молдову і Грузію Росія зараз безпосередньо не нападає. Утім, у їхньому випадку можна говорити про агресію, що триває. Вона почалася в той момент, коли так звані "російські миротворці" зайняли близько 20 відсотків грузинської території (самопроголошені Південну Осетію та Абхазію) і молдовське Придністров'я. Визнав Кремль їхню так звану "незалежність" чи ні - неважливо, результат один. Пазуристими лапами двоголовий російський орел вчепився в колишні "братні республіки" й намагається запобігти їхній євроінтеграції. Ресурсів на нові війни, поки триває повномасштабна агресія проти України, у нього немає. Тому Кремль прагне вирішити проблему за допомогою так званої "м'якої сили".
Так званої - тому, що про "м'якість" давно вже не йдеться. У Грузію на вибори приїжджає десант з російських політтехнологів, ходять чутки про прямі консультації російських спецслужб, а в Молдові взагалі діяла мережа з десятків тисяч підкуплених проросійським бізнесменом і політиком Іланом Шором, засудженим у Молдові за банківське шахрайство.
М'якістю тут і не пахне, це прямий тиск, причому, що важливо, із загрозою застосування військової сили. Адже на території цих країн є російська військова присутність. У молдовській Гагаузії вголос лунають сепаратистські гасла, її керівництво літає до Москви, як то кажуть, "за інструкціями". А правляча в Грузії партія "Грузинська мрія" напередодні голосування прямо лякала виборців війною, розвісивши країною плакати із зображеннями зруйнованих українських міст і "квітучих" грузинських.
Мета Кремля - нав'язати свій спосіб мислення
Тут варто згадати, що Кремль втручається у внутрішню політику не тільки Молдови, де, до речі, він має намір узяти реванш у 2025 році на парламентських виборах, або Грузії. Просто у цих двох країнах у нього більше можливостей. Але він намагається втручатися у вибори і в багатьох країнах ЄС, російська влада не шкодує на це грошей.
І демократичним країнам треба ухвалювати стратегічні рішення не тільки в галузі зміцнення своїх армій, на випадок прямої агресії, як це сталося з Україною. Потрібна стратегія для захисту свого політичного простору. Бо справжня перемога - це сьогодні не захопити ворога, а нав'язати йому свій спосіб мислення. У випадку з Кремлем - затвердити в іншій країні авторитарний режим, такий же невільний, як у Росії, але слабший, а отже, підвладний російському впливу.
Референдум і вибори президента в Молдові показали, що Кремль готовий на злочини. І значить, боротися з ним тільки демократичною просвітою або викриттям новинних фейків недостатньо.
Силі Кремля можна протиставити силу права
Силове протистояння Кремлю, безумовно, має бути комплексним. Якщо, наприклад, зрозуміло, що Росія допомогла грузинській владі вплинути незаконними методами на результати виборів, а надій на грузинську правову систему немає, то в хід повинні йти заходи зовнішнього впливу: санкції, пряма підтримка демократичних громадських рухів, якщо треба - то й опозиції, яка зазнає репресій.
У випадку з Молдовою це може бути обмін розвідувальною інформацією, застосування правових інструментів боротьби з підкупом: арешти, посадки і змагальні, публічні судові процеси, щоб населення бачило, хто і як в реальності розколює молдовське суспільство.
На жаль, подальше посилення захисних заходів неминуче і в старих європейських демократіях. Силі Кремля можна протиставити тільки силу права. Інакше на зміну вільним медіа прийдуть фейкомети, а демократіям - електоральні автократії. І тоді путінський режим зможе перемагати без зброї, домовляючись із такими ж корумпованими лідерами, як це вже відбувається в Угорщині чи Словаччині.
Читайте також: Як було організовано "підкуп" голосів на виборах у Молдові
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.