Як молодь у РФ переконує батьків не вірити пропаганді
10 березня 2022 р.У Twitter - ще до його блокування в Росії - активно обговорювали, як переконати батьків не вірити пропаганді щодо війни Росії проти України. Користувачі ділилися своїм досвідом, радили використовувати цитати знаменитостей, наводити факти. 27 лютого студентський журнал Doxa випустив довідник про те, як сперечатися з пропагандистськими міфами про війну. За це Роскомнагляд його заблокував. DW зібрала монологи молодих росіян, які ведуть суперечки з батьками та говорять їм правду про війну.
"Тато ввімкнув критичне мислення, а мама залишилася фанатиком путінської політики"
Олена, 29 років, живе у Москві, займається розвитком IT-технологій для НПО
"Це повномасштабна війна, я, безумовно, проти цього. Перший день я була в абсолютному шоці і весь день ревіла, читаючи новини. Мені соромно і сумно, я відчуваю свою відповідальність за те, що хвороба нашої країни у вигляді президента почала відбиватися не лише на нас, а й на людях інших країн. Я завжди намагалася змінити це, я не обирала цієї влади, я ходила на протести.
Зараз я теж виходила на акції, я підписала все, що можу тільки підписати проти війни, я обговорюю з людьми, що вони зі своїми компетенціями можуть зробити, щоб хоч якось вплинути на ситуацію. Ми днями з друзями вийшли до метро "Барикадна" і роздавали там зелені стрічки як символ миру, і це було навіть страшніше, ніж виходити на протест. Були різні реакції: один чоловік у віці підійшов до нас зі сльозами на очах і попросив стрічку ще для своєї дружини, була жінка, теж у віці, почала кричати на всю вулицю, що ми фашисти і що нас треба вбивати.
Мої батьки також живуть у Москві, батькові 59 років, він інкасатор, мамі 63 роки і вона пенсіонерка, а до того була сценаристом дитячих програм. Коли почалася вся ця історія в Україні, ми почали сваритися. Вони вірили всьому, що говорять по телевізору. Вранці 26 лютого я зателефонувала братові, він дотримується такої самої думки, як і я, і сказала: "Давай збирайся на дачу, нам усім треба сісти та поговорити". Ми поговорили, і тут у нас перемога 50 на 50.
Читайте також: Військові аналітики про цілі та прорахунки армії РФ в Україні
Ми привели батька до усвідомлення, що це жахливо, в нього включилося критичне мислення. Він і до того вже починав розуміти, що все не так, як розповідають по телевізору, але це нове усвідомлення було для нього катастрофою, у нього був напад, він задихався, для нього це абсолютна руйнація всіх його думок про Росію і про те, який народ. Тепер ми стали людьми, проти яких колись боровся СРСР у війні - саме це для нього стало просто знищенням усього світу всередині.
Мама ж щойно вийшла на пенсію, увімкнула телевізор і стала просто фанатиком путінської політики. Насамперед ми намагалися закликати її хоча б вивчити альтернативні джерела, але вона тотально нічого не чує. Щойно їй кажеш, що її ідеологія може бути неправильною, в її очах просто лють, вона починає агресувати, як та тітка, яка називала нас фашистами. Коли з'явилася інформація, що Кадиров направив свої війська в Україну, а це армія холоднокровних убивць, вона мало не плескала в долоні. Це ранить.
Дуже хочеться, щоб близькі знали правду, щоб вони не були обдурені системою. Ми з мамою поки що контактувати більше не можемо, можливо, я поговорю з нею про це пізніше, коли всі наслідки цього дійдуть до неї і коли в неї в самої почне тріскати скло в її рожевих окулярах. Але в нас хоча б є тато, який тепер з нами. Батько завжди не підтримував, що я виходжу на протести, але просто тому, що він за мене боїться. І для мене було вражаюче, що він після всієї нашої розмови глянув на мене і сказав, що якщо я піду на протест, то він вийде разом зі мною. Буде добре, якщо таких, як мій батько, побільшає. Якщо громадяни Росії не очухаються зараз, то я тоді не знаю, що може протверезити цих людей".
"Мама кричить пропагандистськими гаслами, але нам обом подобається Борис Нємцов"
Антон, 24 роки, дизайнер, живе у Підмосков'ї.
"Я виріс у Морозовську у Ростовській області - це приблизно за 200 кілометрів від Луганська, я з дитинства знав українців, у нас з ними все було добре. Вранці 24 лютого, як почалася війна, я поїхав знімати валюту, а потім зібрав рюкзак на випадок мобілізації, щоб у разі чого сказати: "Хлопці, я в ліс". Мати одразу почала запитувати, куди я зібрався, почала говорити, що підтримує війну з Україною, що треба було її ще 2014 року захопити, що Путін молодець. Я просто здивувався. Матері 52 роки і вона вірить у різні дивні речі типу рун, карт Таро, ритуалів бажань, змов, а про політику вона просто кричить пропагандистськими гаслами, які тільки можна собі уявити. Але я не очікував, що у її голові буде виправдано вбивство людей у сусідній країні. Мені важливо переконати її, що вбивства не можуть бути виправдані нічим.
Я вважаю, що війна - це неприйнятно, такого не має бути. Я служив в армії і тоді почав розуміти, що в країні відбувається щось не те: для доповідей нам буквально говорили не фотографувати техніку, яка зламана, офіцери зливали собі бензин. І коли я повернувся, я почав ходити на протестні мітинги. Війна - це похідна цієї системи, тому я намагаюся переконати матір у тому, що те, що відбувається у Росії - це не нормально. На другий день, 25 лютого, ми стали обговорювати все без сварок та істерик, я вибудовував логічні ланцюжки, давав їй аргументи, пропонував їй почитати Оруелла та Замятіна, а на третій день ми вже спокійно спілкувалися. Я не думаю, що мені вдається її переконати, у неї в голові все змішано, але я все одно намагаюся. Ми з нею, наприклад, зійшлися на тому, що нам обом подобається Борис Нємцов.
Мені важливо виступати проти війни. Ось мене кілька днів тому затримали у центрі Москви, бо я не послухався заклику "розійтися". Мене обшукали, побили по ногах, сказали: "Зараз погеройствуєш тут", випустили лише вранці. Був суд. Суд ухвалив штраф 20 тисяч, подаватиму на апеляцію, мати цікавилася: "Поїхати з тобою? Як справи?". Очевидно, жодних суперечок не передбачається".
"Моя стратегія - говорити про свій шалений розпач"
Жанна, 29 років, психолог із Санкт-Петербурга
"Я проти війни, проти того, щоб гинули люди - цього не мало статися. Я дуже злюся, що уряд, не тільки наш, а й світовий, припустився такої помилки, це дуже великий провал дипломатичних відносин. Я підписувала петиції проти війни, ходила на протести, але хвилин на 40, це дуже небезпечно, там дуже жорстко оточував ОМОН, це було дуже страшно. Ще у 2014 році я майже взагалі не стежила за новинами, але почала це робити, коли виявилося, що наш президент ще на один термін залишається з нами. У цей момент я зрозуміла, що не можу залишатися осторонь: я ходила на всі голосування, щоб показати, що мені подобається все, що завгодно, тільки не ви, містере президенте, торік я ходила на мітинги на підтримку Олексія Навального.
Я говорила з мамою 26 лютого, я пам'ятаю, що мені хотілося отримати її підтримку, то був момент, коли російські банки вирішили відключити від SWIFT. Я зателефонувала і сказала: "Мамо, мені так погано, мені страшно", а вона відповіла: "Не драматизуй", і в цей момент у мене все обірвалося. Зазвичай, ми з батьками не розмовляємо про політику, їм по 60 років, я знаю, що вони дивляться телевізор і вірять у те, що там кажуть. Я раніше намагалася їм розповісти, що ситуація різноманітніша, ніж їм показують, але вони мене не чули.
Читайте також: Росія проти України. Як дійшло до великої війни
Цього разу я захотіла сказати все чесно, як я відчуваю і бачу, хоча я вже з першого моменту зрозуміла, що не побачу такого ж погляду. Мама вірить у те, що там немає жертв серед мирних жителів, вона не думає, що йде війна. А коли я сказала їй, що за фактом у нас більше немає майбутнього, вона відповіла: "Ну ось був Крим і нічого, нормально живемо". Загалом найприкріше - це те, що мама знецінювала мої почуття. Але, напевно, вона має право на свою точку зору, вона робить це не тому, що вона погана людина, а тому що вона не має інших джерел інформації і вона не відкрита до того, щоб побачити щось інше. Їй складно із почуттями, а коли ти бачиш ситуацію справжньою, з усім болем, це складно вмістити у себе, мама це просто не може.
З татом я про Україну не розмовляла, він військовий і взагалі нічого не розуміє про почуття, уникає розмов, зливається. Ми ще до того з ним посварилися: він образився на мене через те, що 23 лютого я привітала його зі святом увечері, а не вранці. А в мене до цього свята загалом огида, але я зателефонувала татові, бо знала, що для нього це важливо.
Спочатку я дуже лютувала через те, що можуть бути такі протилежні погляди, думала: це не мої батьки, вони так не можуть. А потім я зрозуміла, що тоді я нічим не краща, якщо я їм із піною біля рота щось намагаюся довести. Вони чудові люди, я їх люблю, але їх навчили вірити лише одному джерелу інформації та не бачити своїх почуттів. Я думаю, що ніколи не зможу їх переконати у форматі "Зараз я вам розповім, як правильно", моя стратегія - говорити про те, як я почуваюся: як мені боляче, важко, яке в мене шалене відчуття відчаю".
"Хочеться, щоб батьки розуміли, що відбувається"
Олена, 26 років, економістка із Санкт-Петербурга
"Те, що відбувається, - це жахливо, огидно, на нас чекає гуманітарна катастрофа. У мене був шок і заціпеніння, я підписувала петиції, ходила на протести, писала про це у соцмережах, допомагала затриманим. З мамою ми зідзвонюємося майже кожен день, з татом трохи рідше. Мамі 47 років, у неї адміністративна посада в лікарні, а батькові 56, він працює на залізниці. Вони живуть у Пермі і ще у 2014 році більше підтримували російський уряд та відтворювали те, що тоді транслювалося у телевізорі. Зараз я дуже боялася дзвонити до них, бо не знала, що вони там скажуть. Я дуже сподівалася, що хоча б мати не підтримає війну, вона на всіх останніх виборах уже голосувала проти чинної влади. З приводу тата було занепокоєння, він має всі ці "ура патріотичні" настрої про армію. Але жодного слова підтримки війни я від них не почула.
Як змінилася думка: перший рух був, коли ми купували сир майже щодня, а після 2014 року ми стали купувати його набагато рідше і він став несмачний, тоді я була в 11 класі і мені це дуже запам'яталося. Паралельно татові на залізниці стали платити менше, бо вливали багато грошей у Крим. Я навчалася на економічному факультеті і говорила їм: дивіться: ми прийшли в Крим - ми різко стали жити гірше, на це пішли ваші гроші, воно того варте? Я сідала і пояснювала: ось що нам знову заборонили, ось до чого це призведе. Нам допомагає те, що у нас дуже добрі стосунки, батьки завжди хотіли зрозуміти. І тут дуже хороший аргумент був для них завжди: ось ви працювали заради мене та моєї сестри, а в результаті через те, що уряд, який ми не обирали, захотів шматок іншої країни, якість нашого життя летить у трубу.
Читайте також: Росія заборонила обмін рублів на валюту
Начебто зараз батьки розуміють, що війна - це погано. Але я все одно боюся, що все хитнеться в інший бік. Сестра, їй скоро 19, вона живе з батьками, показувала татові новину про російських контрактників, які нібито відмовилися їхати в Україну і тато, який до цього говорив, що все це взагалі неправильно і так не повинно бути, відповідає: люди, які порушили присягу - дезертири і взагалі огидні. Коли ця логіка ламається, мені досі незрозуміло, але у тата збереглися уявлення з армії, коли він ще служив, і він вважає, що наказ є наказом. Я планую про це з ним поговорити, бо хочеться, щоб батьки розуміли, що відбувається.
Я припускаю, що у різних поколінь можуть бути різні погляди на якісь речі, але не на ті, що відбуваються зараз. Я не дуже уявляю, як можна думати інакше і бути при цьому доброю, адекватною людиною. Мені весь час здається: ну гаразд, ці люди виправдовують м'ясорубку, а що вони ще можуть виправдати? Як з ними можна жити та мати справу, якщо вони вважають, що це нормально?".
* Імена героїв змінені.