Камінг-аут у ФРН. Історія питання і сьогоднішній день

Днями у Німеччині відбулася грандіозна подія: 185 акторів і актрис зробили колективний камінг-аут, зізнавшись у тому, що вони геї, лесбійки, бісексуали, транс- квір-, інтерсекс- і небінарні люди. Їхні портрети та інтерв'ю опублікувало видання Süddeutsche Zeitung Magazin. Варто зауважити, що цьому груповому камінг-ауту в Німеччині передували й інші - не завжди добровільні.

Піонер камінг-ауту в Німеччині

Відомий німецький кінорежисер, сценарист, актор і гей-активіст Роза фон Праунгайм (Rosa von Praunheim) був одним з перших у світі кіно й театру в Німеччині, хто демонстративно здійснив камінг-аут, чим спровокував суспільну дискусію. У 1971 році на екрани вийшла найвідоміша картина у фільмографії фон Праунгайма: "Не гомосексуал збочений, а ситуація, у якій він живе" ("Nicht der Homosexuelle ist pervers, sondern die Situation, in der er lebt"). У суспільстві активно заговорили про права сексуальних меншин. У 1990-х Праунгайма обурила реакція ЗМІ на висвітлення теми сексуальних меншин у той час, коли по світу почала поширюватися ВІЛ-інфекція. Якоїсь миті всі новини про гомосексуалів стали некрологами, зауважив режисер. "Я був дуже злий. Мої друзі вмирали. Активісти вмирали, - розповідав він пізніше в одному зі своїх інтерв'ю. - Газети писали про геїв тільки як про хворих і проблемних людей, у яких завжди якісь неприємності. Водночас навколо було чимало цілком щасливих, багатих і впливових гомосексуалів, які продовжували "сидіти у шафі". На публіці вони зображували романи з дівчатами".

У пориві гніву Роза фон Праунгайм зробив вчинок, який і зараз спливає у будь-яких обговореннях його творчості. У 1991 році він виступив по німецькому телебаченню і публічно розголосив інформацію про гомосексуальність двох телезірок: коміка Гапе Керкелінга (Hape Kerkeling) і телеведучого Альфреда Біолека (Alfred Biolek). Вимушений камінг-аут не зламав творчі кар'єри обох, зате на режисера обрушився вал громадського обурення. Деякі організації закликали бойкотувати його фільми. Багато близьких друзів перестали з ним спілкуватися, а деякі не пробачили йому й досі.

Читайте також: Боротьба за права ЛГБТІ у Німеччині: 20 років одностатевих партнерств

Добровільний камінг-аут німецьких політиків

Незабаром у Німеччині почали здійснювати добровільні камінг-аути й політики. Згадаймо у цьому зв'язку колишнього бургомістра Берліна Клауса Воверайта (Klaus Wowereit). Свій знаменитий камінг-аут Воверайт зробив ще до того, як став бургомістром Берліна. Було це в червні 2001 року, коли він виступав з приводу висунення своєї кандидатури на посаду мера столиці Німеччини. Зізнання "Я - гей, і це - окей" ("Ich bin schwul und das ist gut so") стало крилатою фразою.

Колишній віце-канцлер і голова МЗС Німеччини Ґідо Вестервелле (Guido Westerwelle), який рано пішов з життя, у 2010 році зіграв весілля зі спортивним менеджером Міхаелем Мронцем (Michael Mronz). Про те, що вони - пара, стало відомо ще в липні 2004 року, коли вони обидва з'явилися в Берліні на святкуванні 50-річчя Анґели Меркель (Angela Merkel). Вона ж у 2010 році була серед перших, хто привітав молодят з укладенням партнерського союзу. Нинішній міністр охорони здоров'я Німеччини Єнс Шпан (Jens Spahn) здійснив свій камінг-аут у 2012 році. Він повідомив про це в інтерв'ю журналу Der Spiegel. Його чоловік Даніель Функе (Daniel Funke) обіймає керівну посаду в медіаконцерні Hubert Burda Media. Весілля Шпана і Функе відбулося 22 грудня 2017 року.

Читайте також: Берлін - "столиця геїв" і пишається цим

Груповий камінг-аут митців

Сьогодні, через 30 років після вимушеного аутингу двох телезірок, коли в Німеччині вже ухвалено закон про шлюб для всіх, а одностатеві союзи прирівняні до гетеросексуальних шлюбів, здавалося б, камінг-аутом нікого не здивуєш. Однак, як з'ясовується, і в Німеччині не в усіх сферах життя легко бути відкритим геєм чи лесбійкою. І це, зокрема, стосується кінематографу і театру.

Саме тому 185 актрис і акторів вирішили зробити груповий камінг-аут і опублікували в популярній німецькій газеті свій "Маніфест". "Досі ми не могли відкрито говорити про наше приватне життя, не побоюючись наслідків для нашої кар'єри. Часто багато хто з нас стикався з тим, що агенти з кастингу, колеги, продюсери, редактори та режисери наполегливо рекомендували нам тримати нашу сексуальну орієнтацію, ідентичність і стать в секреті, щоб не наражати на небезпеку кар'єру. Тепер з цим покінчено! Зараз ми разом робимо цей крок, щоб привернути увагу широкої громадськості", - йдеться в "Маніфесті", опублікованому 16 мовами.

Читайте також: Найкращі німецькі фірми для ЛГБТ-співробітників

Автори маніфесту розповідають про себе

DW поговорила з чотирма актрисами, які підписали "Маніфест". Нашими співрозмовницями стали Кармен Яземін Цеентмаєр (Carmen Yasemin Zehentmeier), Йордіс Тpауер (Jördis Trauer), Єва Мекбах (Eva Meckbach) і Єлена Шмідт (Elena Schmidt).

DW: Коли і чому до вас прийшла ідея групового камінг-ауту і хто стояв біля витоків цієї акції?

Єва Мекбах: Ідея такого колективного аутингу народилася на кінофестивалі в Мюнхені в 2019 році. Там сталася неприємна подія. Менеджер актриси Карін Ганчевскі (Karin Hanczewski) й актора Ґодегарда Ґізе (Godehard Giese), які знялись у фільмах, прем'єри яких були представлені на фестивалі, - наполегливо рекомендував їм не з'являтися на червоній доріжці разом з їхніми партнерами. Це настільки вразило й збентежило багатьох, що вони вирішили покласти край "іграм у хованки". Карін і Ґодегард стартували акцію колективного аутингу, яка могла б допомогти в боротьбі з дискримінацією у сфері кінематографу й театру. Я була однією з перших у цій групі. У вересні-жовтні нас було семеро, і ми хотіли з'ясувати у своїх колег, які представляють сексуальні меншини, з якими проблемами вони стикаються у своїй професійній діяльності. Багато історій, які ми почули, нас вразили, і ми вирішили розширити нашу групу. Сьогодні наш маніфест підписали вже 185 осіб, і список цей буде рости. Ми отримуємо безліч відгуків з підтримкою не тільки з Німеччини. Є відгуки і з Росії. У нас тепер є сторінка в інтернеті, результати репрезентативного опитування серед квір-акторів і актрис у Німеччині, аккаунт у Facebook, ми відкриті для діалогу з усіма зацікавленими сторонами.

У чому виражається дискримінація відносно представників сексуальних меншин у сфері кінематографу?

Єва Мекбах: У тому, наприклад, що агенти, які представляють інтереси артистів, часто рекомендують їм не робити камінг-аутів через те, що це може негативно позначитися на творчій кар'єрі і знизити їхні шанси на отримання нових ролей. На телебаченні і в кіно, як і раніше, превалюють стереотипи і штампи, створюються класичні типажі, сценаристи працюють у рамках кліше, хоча наше суспільство давно змінилося, воно стало іншим, воно набагато більш строкате і різноманітне. Треба припинити представляти наше життя не таким, яким воно є насправді. Коли я виходжу на вулиці Берліна, то бачу зовсім інший світ, ніж той, який мені показують по телевізору. І наша мета - змінити ситуацію в кінематографі й на телебаченні.

"Маніфест" підписали геї, лесбійки, бісексуали, транс-, квір-, інтерсекс- і небінарні люди. Чому ви підписали "Маніфест"?

Йордіс Тpауер: Я не стала б стверджувати, що я - лесбійка. Я люблю людей, і цим я хочу наголосити на тому, що не можна розкладати нас по поличках, я відношу себе до квір-людей. Я закохуюся в людей, незалежно від того, яка у них стать, серед них можуть бути й інтерсексуальні, і небінарні люди. Я сама можу себе назвати андрогінною людиною, яка проявляє одночасно і жіночі, і чоловічі якості.

Кармен Яземін Цеентмаєр: Особисто я останніми роками відчуваю себе більше лесбійкою, але при цьому зовсім не виключаю того, що можу закохатися в людину протилежної статі. На німецькому телебаченні в основному показуються історії гетеронормативності або гомосексуальних людей, які відповідають усталеним у суспільстві кліше. Квір-люди практично не інтегровані в загальну картину, а вони ж існують у реальному житті, живуть поруч з нами. Більш того, справа доходить до абсурду, коли режисери вважають, що актрисі-лесбійці не можна пропонувати роль гетеросексуальної жінки, мовляв, вона не зможе правдоподібно зіграти роль "звичайної" дружини й матері. Але при цьому лесбійок або геїв нерідко грають гетеросексуальні актриси й актори. Це зовсім не означає, що лесбійку обов'язково повинна грати бісексуалка або лесбійка, ні. Сексуальна орієнтація актрис і акторів не повинна відігравати, вибачте за каламбур, жодної ролі у виборі актрис або акторів на ті чи інші ролі. Особисте життя кожного з нас не повинно відображатися на нашій творчості.

Йордіс Тpауер: Абсолютно правильно. Ми вчилися акторській майстерності й здатні перевтілюватися. Ми граємо інших людей - в цьому суть нашої роботи. Ми можемо грати вбивць, не будучи такими в житті. Ми можемо рятувати життя людей на екрані, не вивчаючи медицину. Ми хотіли б змінити структури, які створюють і показують історії, які відбивають різноманіття нашого життя. Нашим "Маніфестом" ми хочемо зробити свій внесок у демократизацію нашого суспільства в цілому.

Читайте також: У Німеччині понад 73 тисячі одностатевих шлюбів за дещо більш ніж два роки

Кармен Яземін Цеентмаєр: Я теж сприймаю наш маніфест більше як політичний акт, ніж потребу кожного, хто його підписав, зробити особистий камінг-аут. Ми, артисти, просто не хочемо більше ховатися, ми тут, і нас багато, і наша сексуальна орієнтація не повинна негативно позначатися на нашій творчості і нашій кар'єрі.

Єлена Шмідт: У мене є стійке відчуття, що я отримую тільки химерні і дивні ролі, а великі класичні дістаються моїм гетеросексуальним колегам. Навіть у Театрі імені Горького в Берліні я нерідко стикалася з ворожими висловлюваннями на мою адресу через сексуальну орієнтацію. Саме через те, що я за своїми зовнішніми даними не відповідаю стандартам класичної жінки, мені дають епізодичні й навіть чоловічі ролі. Я грала великі ролі тільки на малій сцені або в інших театрах. Минулого літа мені було відкрито сказано, що, мовляв, наш театр не представляє квір-тематику. І тоді я подумала про те, чи варто мені продовжувати роботу в цьому театрі. З цієї причини я маю намір наприкінці липня покинути його. Я 15 років стою на сцені і не вперше стикаюся з дискримінацією. Я вчилася акторській майстерності в Зальцбурзі і там же грала в театрі. Потім я стояла на сцені Дюссельдорфського театру Schauspielhaus, працювала на театральних підмостках у Відні, Берліні, уклала контракт з Театром Горького. Проблеми з приводу моєї полісексуальності, або, як кажуть, нон-бінарності, у мене почалися вже під час вступу до різних театральних вишів. Коли я вступала до берлінської Академії драматичних мистецтв імені Ернста Буша, мені сказали буквально наступне: "Ти нам подобаєшся, приходь на заключний іспит, але ти нам потрібна більш жіночною". Я тут же подзвонила подрузі, актрисі, й сказала, що від мене очікують більше жіночності, попросила її мені в цьому допомогти. Вона порадила мені купити туфлі на високих підборах і міні-спідницю й почала тренувати зі мною цю "жіночність". Вона ходила по кімнаті туди-сюди, а я крокувала за нею, спостерігаючи за тим, які м'язи мені слід використовувати, щоб моя хода здавалася більш жіночною.

Але останній вступний іспит я все ж провалила. Мені сказали, що я випромінюю занадто багато сили, яка нетипова для жінки. У Зальцбурзі, де я чотири роки навчалася акторській майстерності, мені багато доводилося працювати над своєю жіночністю. У мене досі мурашки по тілу, коли я згадую про цей час. Я переконана в тому, що в світі німецькомовного театру і кіно необхідні зміни. Життя навколо нас настільки строкате й різноманітне, а сучасний театр і кінематограф топчуться на місці, перебуваючи в полоні стереотипів і табу з минулого. Саме тому я підписала цей "Маніфест" - розуміючи, що ми стоїмо на самому початку довгого і важкого шляху, який хоч щось, але все ж змінить на краще.