Тіммерманс: Поразка України в цій війні просто неприпустима

DW: Минулого тижня Німеччина та Франція оголосили, що нададуть танки Україні. Крім того, Німеччина пообіцяла поставити систему ППО Patriot. Це те, про що Київ й (український. - Ред.) уряд просять уже досить давно. Чи це сигнал того, що уряди країн ЄС готові зробити більше для підтримки України?

Франс Тіммерманс: Я гадаю, що Україна заслуговує на всю нашу підтримку у військовому плані, адже жорстокість, з якою діють росіяни, не має меж. Тож, знаєте, це не просто війна за Україну. Це не просто спроба Росії захопити територію сусідньої країни. Це війна за майбутнє Європи. Це війна за майбутнє демократії, що протистоїть автократії. І той факт, що український народ з такою рішучістю та завзяттям бореться за свою свободу, має бути чітким сигналом для Європейського Союзу, що ми маємо підтримати його всіма наявними у нас засобами. Тож на мою думку, це логічний крок, зроблений Францією, Німеччиною та іншими країнами, щоб підтримати Україну у воєнному плані цими танками.

Чи досить цієї підтримки? До перших роковин повномасштабного вторгнення Росії в Україну залишилися лічені тижні. Багато хто тут, у Києві, побоюється, що Білорусь може стати плацдармом для другого наступу, другої спроби взяти Київ. Чи достатньо зусиль робить ЄС?

Знаєте, я гадаю, що ЄС робить досить, але, можливо, потрібно більше. Нині фінансова підтримка становить 38 мільярдів євро. 18 мільярдів на 2023 рік. Цього недосить, щоб покрити всі витрати, але це дуже-дуже добрий крок у правильному напрямку. І ми сподіваємось, що зможемо переконати інших потенційних донорів також взяти участь (у підтримці України. - Ред.). Річ у тім, що для нас поразка України в цій війні просто неприпустима, бо йдеться про наш спосіб життя і нашу свободу. Тож, якщо буде потрібно більше, ЄС підтримає. І зараз ми робимо більше, ніж раніше будь-хто очікував. А з розвитком ситуації ЄС готовий за необхідності зробити ще більше. Також я бачу рішучість у всіх наших столицях, зокрема у Берліні, не залишити Україну в цій епічній боротьбі.

Ви згадали, що уряди країн ЄС зобов'язалися виділити мільярди євро на військову та надзвичайну допомогу. Але як довго вони зможуть підтримувати ці зусилля з огляду на економіку, інфляцію і, наприклад, зростання цін на енергоносії в Європі?

На мій погляд, ми зможемо вийти з цієї ситуації тільки в тому разі, якщо Росія збагне, що ми готові триматися за Україну і що ми готові зробити все, що буде потрібно, і так довго, як буде потрібно, щоб Україна перемогла. Отже, всі інші міркування, на мою думку, менш важливі, ніж те, що йдеться про майбутнє Європи, про свободу Європи та про європейську демократію. А щодо високих цін на енергоносії, то, на мій погляд, вони залишатимуться високими доти, доки Путін зможе шантажувати своїми енергоресурсами, доки ми не проведемо енергетичний перехід, який нам необхідний. І, знаєте, поступитися перед агресією Путіна - це абсолютно неправильна відповідь на цей виклик.

Якщо вже згадали енергетичний перехід, торік стала очевидною одна річ - висока залежність ЄС від викопних видів палива, що надходять із Росії. Німеччина була найбільшим імпортером російського газу. Як це змінилося у 2022 році? Та який план на 2023 рік з погляду залежності від викопного палива та зменшення залежності від таких країн, як Росія?

Я думаю, що те, що менш ніж за рік ЄС зміг знизити свою газову залежність від Росії, що становила понад 40 відсотків, до 10 відсотків, вже варте уваги. Таким чином ми просунулися досить швидко, а особливо Німеччина, де промисловість так сильно залежить від російського газу, змогла перелаштуватися дуже швидко. І це також завдяки вкрай сильному лідерству федерального уряду Німеччини. Але ще більше значення має також готовність народу виявити свою солідарність з Україною. Єдине, що ми можемо зробити й маємо надалі робити, це насамперед економити більше енергії. Хотілося б, щоб про цю тему говорило більше людей. На енергетичних ринках існує величезна невідповідність між попитом та пропозицією. І якщо ми не скоротимо попит, то пропозиція відразу не збільшиться. Тоді розрив у цінах збережеться і ціни залишаться високими. Тож нам потрібно робити більше для зниження попиту, потрібно заощаджувати більше енергоресурсів.

По-друге, нам варто прискорити перехід на відновлювані джерела енергії. І ми маємо зробити все можливе, аби прискорити цей процес. Одне з питань, яке необхідно вирішити негайно, - це отримання дозволів, щоб дозволи на будівництво вітроелектростанцій, морських вітроелектростанцій, сонячних батарей видавалися раніше та швидше, щоб можна було розпочинати будувати ці об'єкти.

І, по-третє, необхідно диверсифікувати (джерела постачання енергоресурсів. - Ред.). Нам доведеться підписати контракти з іншими компаніями, укласти контракти з іншими постачальниками викопного палива по всьому світу. Так, щоб ми не залежали від одного чи двох із них, а диверсифікували свою енергетику тощо. Зрештою, ми маємо повністю перейти на відновлювані джерела енергії, щоб нам більше не потрібно було викопне паливо. Але це займе чимало часу. І протягом наступних 10-15 років ми все ще залежатимемо від викопного палива, але вже з інших джерел. А тоді нам ніколи вже не доведеться стикатися з ситуацією, коли ми залежатимемо від російського викопного палива.

Отже, ми згадали постачання зброї, фінансову допомогу, структурні зміни в галузі енергетики. Є ще одна річ, яка здається дуже важливою для людей тут, в Україні - це не лише допомога, а й партнерство. Україна хоче стати партнером, хоче стати членом Європейського Союзу. Торік їй було надано статус кандидата. Чи не могли б Ви розповісти нам, чого очікувати у 2023 році? Чи є якісь конкретні кроки, які Ви могли б оголосити?

Насамперед на мою думку, ми маємо усвідомити історичну важливість кандидатури України та статусу кандидата у члени ЄС. За все моє життя це - лише друга справді велика політична подія, що спрямовує нашу історію в інше річище. Перша - падіння Берлінського муру в 1989 році, а це друга. Всі інші історичні події, як на мене, вторинні на тлі цих двох. Тож ми маємо розуміти, що, говорячи Україні: "Ви станете членом ЄС", ЄС також бере інший курс, і це мають сприйняти всі наші країни-члени спільноти. Це справді те, що, подібно до розширення у 2004 році, змінить природу Європейського Союзу.

По-друге, щоб довести, що це не просто політика та не просто слова, нам треба показати насправді, що ми можемо зробити, щоб наблизити Україну до Європейського Союзу. І я гадаю, якщо поглянути на те, що Україна зробила за останні місяці стосовно ухвалення законодавства, що відповідає семи вимогам для набуття статусу кандидата, то це відповідає цьому процесу на шляху до членства в ЄС. Ми маємо відповісти на це, сказавши Україні: "Гаразд, Ви ухвалили це законодавство, тепер найближчими роками ми допоможемо Вам реалізувати це законодавство, і ми надамо Вам підтримку, щоб зробити цю реалізацію успішною. Так само як ми зробили це після 1989 року з країнами, які є членами ЄС із 2004 року". Цей процес підготовки до вступу буде вкрай важливим, але ми маємо розпочати його негайно. Якщо конкретно, то особливо в галузі енергетичного переходу, ми маємо виявити солідарність з Україною. Ми маємо зробити їх частиною майбутньої водневої економіки ЄС. Україна ідеально підходить для того, щоб стати величезним виробником "зеленого водню" та біометану, які потрібні для чистої економіки Європи майбутнього.

Чи зможе Україна стати членом Європейського Союзу, коли на її території все ще перебуватимуть російські війська? Чи це можливо?

Ні, це неможливо. Але вся ідея полягає в тому, щоб Україна вийшла з цього конфлікту переможницею, суверенною, незалежною, вільною та мала змогу зробити цей вибір самостійно. І я переконаний, що Україна виборює те, щоб це сталося. Європейський Союз має підтримати Україну у досягненні цієї мети. А як тільки цієї мети буде досягнуто, на Україну чекає неймовірне майбутнє, бо населення виявило таку мужність, таку рішучість і таку єдність. Для вільної України немає нічого неможливого.