Ердоган, НАТО і вето

У кризову добу НАТО очікує від партнерів єдності та солідарності. Зараз саме такий час. Усі члени альянсу готові "підставити плече", крім одного - йдеться про президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана.

Хоча Захід прагне демонструвати згуртованість проти Путіна, президент Туреччини наразі заперечує проти вступу Фінляндії та Швеції до НАТО. Він навіть пригрозив накласти вето. "Ми це позитивно не сприймаємо ", - сказав Ердоган минулої п'ятниці і додав, що Фінляндія та Швеція прихищають терористів. Це були цілком продумані месседжі, зроблені після п'ятничної мусульманської молитви, і адресовані як прихильникам, так і Заходу.

Відтак він відправив свого міністра закордонних справ Мевлюта Чавушоглу на неформальну зустріч міністрів закордонних справ НАТО до Берліна, а турецька періодика, тим часом, продовжувала підігрівати настрої: "Фінляндія та Швеція в паніці", "Вето президента Ердогана обговорюється у світовій пресі", "Страх в НАТО", - такими заголовками рясніла лояльна до влади преса.

Газети підкріплюють заяви Ердогана своїми статтями, де пояснюється, чому Анкара виступає проти вступу двох країн північної Європи до НАТО. Фінляндія та Швеція є осередками терористів, вони підтримують контакти зі забороненою Робітничою партією Курдистану (PKK), курдським ополченням YPG в Сирії та прихильниками американського проповідника Фетхуллаха Гюлена. Ердоган підозрює Гюлена у причетності до спроби державного заколоту 2016 року.

Крім того, турецькі ЗМІ повідомляють, що Туреччина впродовж останніх років подала запити на екстрадицію "33 терористів РПК і Гюлена" до Фінляндії та Швеції, які поки що не принесли результатів.

Читайте також: Фінляндія і Швеція на шляху до НАТО

Радник Ердогана заспокоює

Згодом пролунала оптимістична заява радника Ердогана Ібрагіма Каліна. Туреччина не зачинила двері до членства двох країн, але йдеться про національну безпеку Туреччини. І тут, мовляв, потрібні конкретні дії. Держсекретар США Ентоні Блінкен і генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг також демонстрували упевненість в успіху справи.

Ця впевненість знову змарніла наступного дня після пресконференції турецького міністра закордонних справ Чавушоглу. Його слова прояснили те, що насправді стоїть на кону: "Ці двоє (Фінляндія та Швеція - Ред.) та інші члени НАТО, які підтримують РПК і YPG, і мають з ними контакти, виступають за обмеження на експорт озброєнь до Туреччини, мають все це припинити", - сказав він. Чавушоглу неодноразово підкреслював, що Фінляндія та Швеція не експортують зброю до Туреччини. А загалом його країна не проти розширення НАТО.

Читайте також: Коментар: Не можна дозволити Туреччині підірвати єдність НАТО

Чого насправді хоче Анкара?

Йдеться про те, щоб змусити членів НАТО, а також Фінляндію та Швецію, піти на поступки. Таким чином Ердоган хоче набрати очок у самій Туреччині, адже країна перебуває у стані серйозної економічної кризи. Інфляція у квітні в річному вимірі становила 69,97 відсотка. Торговельний дефіцит зріс до 24,5 мільярда доларів. Населення страждає від високої інфляції, а рейтинги Ердогана падають. За допомогою націоналістичної риторики він може знову згуртувати свій електорат. Нападки на Захід, Фінляндію та Швецію завжди схвально сприймає ісламістсько-націоналістичне крило прихильників.

І цей масив знадобиться Ердогану вже під час року "супервиборів" у 2023-му: Туреччина святкуватиме 100-річчя заснування Турецької Республіки, в країні пройдуть президентські та парламентські вибори, на яких Ердоган хоче перемогти. Проте зараз він втрачає прихильність виборців, головно через надзвичайну інфляцію. Тому йому потрібні успіхи й політичні бали.

Ердоган розглядає плани вступу Фінляндії та Швеції як вікно можливостей. Через війну в Україні вага чорноморської Туреччини зросла. Візити генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша, голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн (Ursula von der Leyen) і федерального канцлера Олафа Шольца (Olaf Scholz) стали буденністю, як і телефонні дзвінки до Брюсселя та Вашингтона.

Тому Ердоган прагне підвищити ціну, сподіваючись, що експортні обмеження на озброєння знову будуть пом'якшені. Після того, як турецька армія вторглася на північ Сирії в 2019 році, Фінляндія, Швеція, Німеччина та інші європейські країни оголосили, що не експортуватимуть в Туреччину зброю, яка може бути використана в Сирії.

Втручання Анкари у процеси в Лівії та Нагірному Карабаху також викликали обурення у Європі, а після газового буріння у Середземному морі виникли й побоювання щодо збройної активності на морі.

Анкара також отримала удар від Вашингтона: після того, як Туреччина придбала російські ЗРК  С-400, США виключили її з проєкту винищувачів F-35. Зараз Анкара сподівається на поступки з боку США і сигналізує, що буде задоволена й поставкою винищувачів F-16.

Зараз на руках у Ердогана політичний важіль, яким він із задоволенням користується. Протягом кількох днів він нагадував турецькій громадськості про повторний прийом Греції до НАТО в 1980 році. Його країна не допустить більше таких помилок, коли повернення Греції до Альянсу було беззастережно схвалено. Ердоган обіцяє, що більше цього не повториться.

Після вторгнення турецьких військ на Кіпр у 1974 році Афіни вийшли з НАТО. Країна забажала приєднатися знову лише через шість років, і для цього потрібна була згода Туреччини. Тоді Туреччина піддалася тиску, і це стало однією з найбільших помилок в новітній історії - така думка панує в Анкарі.

Читайте також: Коментар: Можливий вступ Фінляндії та Швеції до НАТО - найбільша поразка Путіна

Які умови Туреччини?

Умови Анкари щодо вступу Швеції та Фінляндії поки що офіційно не оголошені. Згідно з заявами турецького уряду, це можуть бути зобов'язання Фінляндії та Швеції про готовність протистояти РПК, YPG та прихильникам Гюлена, а також поступки щодо обмежень на експорт озброєнь.

Експертку з питань Туреччини берлінського Фонду "Наука і політика" (SWP) Дар'ю Ісаченко позиція Анкари не дивує. Досвідчена учена роками спостерігає за процесами в Анкарі й зазначає, що Туреччина принципово підтримує розширення НАТО і проявляла активність не лише щодо вступу України та Грузії, а й під час прийому Болгарії та Румунії.

Але Туреччина має і довгий список претензій, які вона виставляє за кожної слушної нагоди, каже експертка і нагадує, що "карту тероризму" витягують не вперше. У 2020 році Анкара заблокувала оборонні плани НАТО для Польщі та країн Балтії, також через нібито підтримку PKK і YPG. Тепер знову є шанс скоротити список претензій, каже Ісаченко. Серед них - закупівля та модернізація винищувачів F-16 у США та зняття санкцій з оборонного сектору Туреччини.

Але Туреччина протягом кількох років також висуває вимоги до Німеччини. Берлін більше не постачає озброєння Туреччині, подейкують навіть про "неоголошене ембарго на постачання зброї". На Анкару не справили враження спроби тодішньої міністерки оборони ФРН Аннеґрет Крамп-Карренбауер (Annegret Kramp-Karrenbauer), колишнього міністра закордонних справ Гайко Мааса (Heiko Maas) чи Олафа Шольца пояснити, що Німеччина дотримується обмежувальної політики щодо експорту озброєнь. Цю тему знову порушували під час візиту федерального канцлера до Анкари в середині березня.

Наразі незрозуміло, як далеко у цій суперечці Туреччина має намір зайти із погрозами на адресу своїх партнерів та на які поступки готові піти члени НАТО, а також Фінляндія та Швеція. Готовність турецької сторони до діалогу та рішучість членів альянсу свідчать про те, що переговори за зачиненими дверима вже почалися. Наразі невідомо, чи дійде до торгів як на турецькому базарі, як висловився міністр закордонних справ Люксембургу Жан Ассельборн.