Джамала про "Євробачення", Крим і депортацію кримських татар

DW: Відразу хочеться привітати вас із виходом нового альбому "Qırım". Не лише вихід, а й саме існування цього альбому було під загрозою, адже він потрапив під обстріл у Будинку звукозапису. Розкажіть, як вдалося врятувати альбом?

Джамала: 24 лютого 2022 року, коли почалася повномасштабна війна, альбом "Qırım" знаходився в Будинку звукозапису. У вересні 2021 року ми записали все необхідне. У записі брали участь більше ніж 80 інструменталістів: народна група, величезна команда, яка працювала в самому будинку. Ви знаєте, ніхто ж не думав, не вірив…  Увесь матеріал, усі терабайти пам'яті, залишалися просто, як у відкритому комп'ютері, в якому триває процес. Тож другою моєю думкою після думки про безпеку дітей була думка про альбом. Старший син Емір Рахман, якому три рочки тоді було, спав в дитячій, а Селім, якому було півтора рочки, спав зі мною. Я їх зібрала разом, одягла тепло, після цього я зателефонувала Сергію Круценку, який був інженером запису і саунд-продюсером альбому й кажу: "Сергію, все? Що робити? Ми втратили альбом. Просто зараз потрапить туди ракета… І немає нічого". Він каже: "Ні-ні, я доберуся туди, я його збережу". Я відповідаю: "Ні, Сергію, я не хочу, щоб ти ризикував своїм життям". Знаєте, сьогодні я можу сказати, що він справді ризикував своїм життям. Він врятував альбом, він його зберіг. Через місяць він туди дістався і почав збереження альбому. На жаль, в січні цього року Сергій помер, його серце не витримало цього всього. Він дуже переживав через війну.

А як зародилася ідея створити цей альбом?

Можна сказати, я так чи інакше завжди жила з цією думкою, бо в моїх авторських альбомах обов'язково була кримськотатарська пісня.  Наприклад, перший альбом "For Every Heart", там є пісня "Pengereden". Також є пісня "Unutmasan" в другому альбомі, а у композиції "Шлях додому" є слова кримськотатарською "Artıñnı Unutma", далі йде пісня "1944". Знаєте, альбом "Qırım" - це логічне продовження мене як музиканта, як співачки. Ідея зародилася давно, а от роботу над альбомом я почала три роки тому. Саме збирання матеріалу, архівних пісень. Ідея полягає ось в чому: хотілося розказати піснями про історію цілого кримськотатарського народу.

Тобто це така велика дослідницька робота, яка для вас відкрила багато нового і про свій народ, і про себе?

Це правда. Я сама відкрила багато про себе і свій народ. Звичайно, я не історик, я не культуролог, я не археолог. Я співачка і музикант, яка все життя, перебуваючи в Криму, а потім і в Києві, мріяла про те, щоб таке зробити. Щоб ще більше людей дізналися про те, наскільки в нас красива музика, наскільки в нас красива мова, наскільки в нас красива історія. Давайте будемо відвертими, що ми в багатьох випадках самі винні, що було втрачено певний зв'язок із Кримом, бо ми його розглядали як базу відпочинку і ніколи не розглядали як неймовірну спадщину, свою ж. Це знаєте, як от прийти додому до себе і сказати: "Боже, це моє крісло. Боже, я так його люблю, бо воно моє". Уявляєте, який був би кайф, якби ми так ставилися до кожного куточку своєї землі?

Читайте також: Перший півфінал "Євробачення" у Ліверпулі від імені України - репортаж

В одному інтерв'ю ви сказали, що "Крим - це не лише про море і чебуреки". А про що для вас Крим?

Ой, він настільки дивовижний, я сама ще не знаю його до кінця. На жаль, коли в 17 років я закінчила Сімферопольське училище, я поїхала в Київ. Я приїжджала додому, так, але все одно моє життя вже більш вирувало у столиці. Мені так шкода, що я мало подорожувала, мало знала. Але все, що я знаю на сьогодні, закладалося моєю прабабусею Назилхан, бабусею Едіє, дідусем Аяром, батьком Алімом і багатьма людьми, з якими ми спілкувалися. До нас приходили музиканти, в нас був Енвер Ізмайлов, з яким ми могли вдома пограти влітку і так далі. Тобто це мій Крим, який я знаю.

А який у вас найтепліший спогад про Крим? Можливо, з дитинства?

У нас в сім'ї всі музиканти: мама грає на фортепіано, батько грає на акордеоні, співає. В альбомі вперше я заспіваю з батьком. Пісня "Alim" з альбому "Qırım" буде звучати з батьком. Його так і звуть Алім. Вона про історію Аліма Айдамаки, який був типу Устима Кармелюка, боровся за права знедолених. Моє дитинство було в музиці. Батько співав, мама грала, бабуся робила завжди смачні страви кримськотатарські, я бігла збирати виноградні листочки. Знаєте, вони такі зелені, їх закриваєш в банку, а потім взимку відкриваєш і робиш з нього сарма. І от це було моїм завданням: піти й зібрати ці лістя. Потім після школи я йшла на пасовище, в мене було п'ять баранів. Коли я виходила до баранів, то  співала їм. Там була така класна акустика. Тобто можна сказати, що моїми першими слухачами були барани. І це дивовижний спогад.

Чому в світі так мало знають про справжній Крим і про кримських татар?

Мені здається, що спочатку Російська імперія, а потім і Радянський Союз вкладав дуже багато грошей, щоб породити міфи про Крим, щоб зробити цю колоніальність. Що я маю на увазі? У нас з'являється не Ханський палац або Карасубазар, ца в нас з'являється Лівадійський палац. Також тропа Голіцина, де писав Пушкін, не Коцюбинський в Кучук-Узені написав свою одну з видатних книг. Розумієте? Це ж факт історичний, а ми його не знаємо. Але ми знаємо точно, що там є Ластівчине гніздо. Більше того - "Артек"... Якщо я вам зараз це розкажу, напевно, ви перестанете їсти ці вафлі. Саме "Артек" знаходиться біля підніжжя, біля гори Аюдаг. Колись там було селище кримських татар, більше 120 сімей там проживали. Їх всіх зібрали, погрузили і вигнали, а це саме місце зруйнували і побудували там табір "Артек". Знову ж таки, чому ми так мало знали? Бо ті діти, які приїжджали в "Артек", виросли і в них залишилася історія, пов'язана з їхнім дитинством, з Кримом, який був начебто російським. І тому так дуже важко працювати саме з тим, що стосується Криму, бо дуже багато грошей було вкладено, щоб зруйнувати справжній Крим.

Читайте також: "Євробачення": найгучніші політичні скандали в історії конкурсу

Чи залишаються у вас у Криму зараз друзі, знайомі, рідні? Як вони переживають окупацію?

Важко. Важко всі переживають, але тримаються. Знаєте, я ніколи не дозволяла собі засуджувати людей, які залишилися, або людей, які не мали сил кожен день бути під наглядом, прослушкою, пресінгом, залишатися там. Я з повагою ставлюся до тих людей і вдячна зараз за кожен спротив, який там чиниться. А ми бачимо, що це відбувається кожен день. І ці люди для мене справжні герої.

У своїй творчості ви багато говорите про своє коріння. На Євробаченні-2016 ви перемогли з піснею "1944", яка розповідає про депортацію кримських татар у 1944 році за наказом Сталіна. Чому для вас важливо в своїх піснях розповідати історію свого народу?

Бо я з цим живу кожен день, а мені здається: головне, щоб будь-що, що ти робиш, було правдою і щирим. Я щиро надихалася своєю прабабусю, коли писала пісню "1944", бо вона була в мене перед очима, бо вона для мене була символом сміливої жінки, яка не побоялася і виростила чотирьох синів, яка втратила доньку в товарних вагонах. Ми знаємо, що ця депортація була абсолютним вбивством. У вагоні без їжі, без води, без повітря кримських татар вивозили до Середньої Азії, то зі ста людей доїжджало максимум двадцять. І моя бабуся все це пережила.

А як ви оцінюєте пісню цьогорічних представників від України на Євробаченні - гурту TVORCHI?

Мені подобаються і TVORCHI, і сама пісня. І взагалі я вважаю, що нам нема чого хвилюватися, бо ми зараз отримали навіть більше, ніж можемо в ці часи. Ми отримали українське Євробачення в дуже музичній країні. Ліверпуль. Ви навіть не розумієте масштаб того, що ми отримали зараз. Я наприклад, за своїм графіком бачу, що кожен день - з 6 по 14 травня - в мене є подія, яка саме про Україну.

Як ви гадаєте, наскільки можливо, що Україна переможе другий рік поспіль? Адже такі випадки в конкурсі були. Наприклад, Ірландія перемагала кілька разів поспіль. І чи взагалі треба нам ця перемога зараз?

Не перемога важлива. Я не знаю, переможуть вони чи не переможуть. Це вже мені взагалі не цікаво. Цікаво, наскільки ми зараз отримуємо цього інформаційного простору, розумієте? Бо це дуже важка праця, тим паче тримати на собі увагу через рік після початку повномасштабної війни. Я можу сказати на своєму прикладі, що мені дуже допомогли посольства Німеччини і Швейцарії з реалізацією альбому "Qırım" на сцені Києва. А для мене дуже важливо, щоб саме в Києві була перша презентація. Для мене це такий черговий інформаційний знак світу, мовляв, дивіться, попри обстріли, поки я не можу зробити це в Криму, ми робитимемо це в Києві.

Відразу після нападу Росії на Україну ви почали активно збирати кошти на підтримку України. Ви були однією з перших артисток, хто почав давати благодійні концерти. Скільки загалом вдалося зібрати за понад рік діяльності?

Ви знаєте, мені дуже пощастило, що в мене немає фонду. Я намагалася співпрацювати з різними фондами, які брали на себе саме всю фінансову відповідальність, бо в цьому випадку я тільки інструмент. Я виходила, говорила, співала. Так, я витратила на це рік свого життя. Хто від цього найбільше постраждав? Звичайно, мої діти. Вони мене не бачили, на жаль. Але все одно те, скільки ми зібрали, - це неймовірні гроші. Це більше ніж 90 мільйонів євро. Це гроші, які були спрямовані на різні потреби України: діти, військові, медична допомога тощо.

Зараз Україна і світ в очікуванні контрнаступу України. Для вас остаточна перемога у війні - це деокупований Крим?

Звичайно! Це така помилка, якої ми припустилися на початку 2014 року. На жаль, ми не докричалися до світу, що це біда. Нам здавалося, що це пів біди, а це була біда-біда, яка була перед носом, і ми її не побачили. І ось тепер ми маємо. Тому я думаю, що цього разу ми не маємо права дозволити відхапати в нас частину і сказати, що так і було. Не маємо права здатися, треба йти до кінця.