Дозвіл Києва на ексгумацію на Волині: погляд з Варшави

Міністри закордонних справ України та Польщі Андрій Сибіга і Радослав Сікорський наприкінці листопада зробили спільну заяву про те, що Україна не перешкоджатиме у проведенні польською стороною пошукових та ексгумаційних робіт. Йдеться про жертв Волинської трагедії 1942-1944 років. У Варшаві це вважають чималим успіхом, натомість заяву неоднозначно сприйняли в Україні. Докладніше на цю тему DW поговорила з істориком, дослідником Східної Європи, заступником директора Центру діалогу імені Мєрошевського у Варшаві Лукашем Адамським.

DW: Пане Адамський, цього тижня ніби намітився прорив у давній суперечці після оголошення головами дипломатій обох країн про те, що Україна не перешкоджатиме у проведенні польською стороною пошукових та ексгумаційних робіт на Волині. Як ці домовленості оцінюють у Польщі і чи чують застереження з Києва?

Лукаш Адамський: У Польщі багато хто вважає, що це певний перелом: подія, яка буде вирішальною для процесу увічнення пам'яті жертв воєн і репресій, похованих на території України, зокрема, жертв антипольських акцій УПА.

Я чудово знаю польські та українські коментарі (на цю тему - Ред.). У Польщі є все-таки надія - я не хочу говорити про виграш, ніби ми мали якийсь бій чи гру - тому скажу, що є надія, що зусиллями польської та української дипломатії ця справа, яка так сильно обтяжує польсько-українські відносини, навесні знайде свій позитивний фінал. І що розпочнуться перші ексгумації, щоби всі були впевнені, що в Україні не тільки на словах, але й фактично, немає дискримінаційних практик стосовно польських державних установ, як Інститут національної пам'яті (ІНП) чи інших, приватних фондів, стосовно проведення ексгумаційних робіт на території України.

В Україні багато хто теж сприйняв з полегшенням те, що це нарешті завершується. Хоча дехто, ідейно пов'язаний із ОУН, люди, які вважають, що УПА це виключно героїчна формація в українській історії, які були залучені до процесу реконтекстуалізації сприйняття УПА українцями - я маю на увазі Володимира В'ятровича, Володимира Бірчака та кількох інших, - інтерпретував це просто як здачу української дипломатії.

Я ж вважаю, що це дуже позитивний крок. Але справа буде вирішена не заявою міністрів закордонних справ про зняття мораторію, а тоді, коли будуть розглянуті клопотання від польських установ. Зрозуміло, що адміністративно-бюрократичний процес займе час, потім треба буде розпочати розкопки, тому про розв'язання проблеми можна буде сказати за кілька місяців, коли дозволять погодні умови.

Але без цієї декларації (міністрів закордонних справ - Ред.) ця справа отруювала б відносини. Я цьому радий і підкреслю, що не вважаю, що це треба інтерпретувати як гру. Добре сталося, що міністри Андрій Сибіга і Микола Точицький змогли переконати "фракцію скептиків", що немає сенсу продовжувати мораторій, накладений ще за президентства Петра Порошенка, адже самій Україні це завдає більше шкоди, ніж зиску.

Віцепрем'єр, міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, будучи гостем студії Polsat News цього тижня, заявив, що Польща домоглася від України цього рішення завдяки "дипломатичному наступу". Він згадав і про прив'язку питання ексгумацій до ходу подальшої євроінтеграції України. Власне, багато хто в Україні трактує позицію Польщі у цьому питанні як дипломатичний ультиматум. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою?

Знаєте, ультиматум в історії дипломатії асоціюється з попередженням про оголошення війни. Звісно, тут у Польщі ніхто не хоче Україні оголошувати війну. Радше тут дискутують про те, чи може бути Польща втягнута у російсько-українську війну чи теж стане жертвою російського нападу. Тому я б не говорив про ультиматум, а про те, що Косіняк-Камиш зробив заяву, потім повторену і прем'єром Дональдом Туском, головним польським політиком, і представником іншої партії. А говорили вони про те, що існування таких заборон, дискримінаційних практик суперечить принципам верховенства права і може розглядатися як невідповідність України, яка веде переговори з ЄС про інтеграцію, тим стандартам демократії, що передбачені Копенгагенськими критеріями.

Чому це важливо? Бо раніше схожі заяви, чи навіть сильніші, про те, що "Україна з Бандерою в ЄС не увійде", лунали з боку провідних політиків теперішньої опозиції, а тоді панівної партії "Право і справедливість", включаючи Ярослава Качинського, і теж могли трактуватися як ультиматум.

Мені здається, що українська політична еліта зрозуміла, що цю проблему ексгумації не можна відтягувати безкінечно: вона реально існує, негативно впливає на міждержавні відносини, вона загрожує навіть успішному ходу євроінтеграції України, що це об'єднує поляків, і не варто сподіватися, що прийде інший президент чи уряд і забудуть про це. Тому, думаю, що цей чинник був частиною калькуляції в українському процесі ухвалення рішень.

Суть претензій української сторони зводиться до того, що зі спільної заяви глав МЗС незрозуміло, що буде з українськими похованнями в Польщі. Раніше повідомлялося про акти вандалізму на кількох некрополях, де поховані українці. Що в цьому питанні пропонує Варшава?

Це важливе питання, але інформація не дуже точна. У сучасній східній Польщі є досить багато могил, в тому числі поховань вояків УПА. Згідно з польським законодавством, до речі, це довоєнний закон 1933 року, якщо йдеться про військову могилу, то це має пройти спеціальну процедуру погоджень. Тому для поляків було незрозумілим чи обурливим те, що згода на поховання польських цивільних (з Волині - Ред.) була поставлена у залежність від вирішення спору про поховання УПА.

Річ у тім, що з'явилося на могилах досить багато неузгодженої військової символіки (лише у кількох випадках вона була погоджена). З 2015-16 років сталася серія актів вандалізму, скоєна невідомими, які могли бути окремими націоналістами, обуреними "культом УПА в Україні", або це могла бути російська агентура. Але дійшло до таких актів вандалізму.

Україна хотіла, щоби Польща відновила ці могили. Так і сталося на військовому цвинтарі в Пикуличах під Перемишлем, торік я сам це бачив. Там є могили УПА, список імен і напис "Полеглим за вільну Україну". На горі Монастир таке поховання теж відновлено, але там немає цього напису. І спір торкався якраз цього поховання. Мені незрозуміло, чому це поховання було відновлено в іншій формі. Польський Інститут національної пам'яті давав зрозуміти, що там були сумніви щодо того, хто саме там похований. Мене це не переконало.

Разом з тим, я не розумів, чому це має гальмувати справу перепоховання цивільних (поляків - Ред.) в Україні, адже це неспівмірно. Тому я вважав, що це привід для блокування великої акції ексгумації з боку тих людей, які бояться, що така широка акція, встановлення написів жителям Волині чи Галичини, які "трагічно загинули", стане викликом державній ідеології, яка однобічно прославляє вояків УПА.

Я розумію, що в українській пам'яті вони найчастіше постають борцями проти радянізації Галичини і борцями за вільну Україну, але ж перед боротьбою зі совєтами вони вчинили етнічну чистку польського населення. Якщо ця справа так однобічно подається, то завдає шкоди самій Україні й українсько-польським відносинам. Та принаймні йдемо до того, щоби цю справу вирішити, створити механізм, щоби таких питань більше не виникало, щоби всі жертви конфліктів були гідно поховані й ця справа не нависала тягарем над відносинами.

Голова ІПН Кароль Навроцький заявив, що його спеціалісти готові "протягом доби" вирушити на Волинь для початку робіт. Знаємо, однак, що Навроцький віднедавна є кандидатом у президенти від ПіС. Тож питання, яке напрошується само собою: чи не втручаються зараз сторонні кон'юнктурні політичні інтереси у важливий діалог на історичну тематику, який має бути суто професійним?

Згідно зі соцопитуваннями, коли у поляків запитували про те, чого вони хочуть досягти у відносинах з Україною, то на першому місці дві відповіді: допомагати Україні боротися з російським агресором та домогтися поховання жертв (на Волині - Ред.). І якщо такий суспільний стан, то очевидно, що політики намагатимуться казати, що вони причетні до розв'язання цих проблем.

Навроцький зараз став політиком. І як політик він не хоче, аби суспільство це сприймало як успіх тільки правлячої партії, але також і опозиції, і його успіх. Тому він і декларує готовність надіслати (експертів - Ред.) на роботи зараз. Я не археолог, але важко уявити такі роботи взимку.

Не можу виключити, що ця справа буде використана в політичній конкуренції й боротьбі. Але зараз головне те, щоби перемовники з обох сторін виробили спільний механізм на майбутнє, щоби таких проблем більше не виникало.