Азовець "Гендальф": "Полон був просто новим завданням"
14 жовтня 2022 р.Ілля Самойленко - захисник України, офіцер штабу окремого загону спеціального призначення "Азов". На війні з 2015 року. У бойових діях втратив око й руку. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Самойленко був одним із захисників Маріуполя та "Азовсталі". Після виходу звідти він чотири місяці провів російському полоні, повернувся додому у вересні.
DW: Ілля, найперше - як Ви, як Ваше здоров'я?
Ілля Самойленко: Дякуючи роботі наших лікарів і дякуючи тому, що ми готувалися до найстрашніших речей, у мене нормально все зі здоров'ям. Можливо, як і у всіх, є накопичений стрес, але це не ті речі, які можуть нас сильно підкосити. І я, й інші бійці працюємо зараз над відновленням і повним поверненням до боєготовного стану. Тут немає важких перепон, є просто питання часу.
Повернетеся на службу?
Нема жодних виправдань і причин, щоб відступити від свого обов'язку. Я вирішив продовжувати службу. Я розумів ще багато років тому, що це потрібно моєму суспільству, моїй державі і мені.
"Ми мали евакуювати поранених"
Коли Ви виходили з "Азовсталі" 20 травня, що думали - що вас очікує?
Було розуміння, що наказ ми виконали - наказ на оборону. Він був скасований. І ми виконували інше завдання - здатися в полон, щоб мати змогу евакуювати поранених. Адже уже з кінця квітня ми розуміли, що самостійно територію Маріуполя ми покинути не зможемо.
У нас не було жодного іншого варіанту, жодного шляху, щоб врятувати наших поранених, а це близько 600 людей, 30 з яких були у вкрай тяжкому, майже критичному стані. Ми сподівалися, що буде варіант із задіянням міжнародних організацій, третьої сторони. Але у глибині душі ми розуміли, що росіяни цього не допустять.
Читайте також: Коментар: Маріуполь - місто української мужності та російської ганьби
Як думали, скільки доведеться бути в полоні?
Я взяв із собою зимовий одяг. Тобто розраховував на будь-що. Майже всі взяли з собою зимовий одяг.
Знаю, що Ви не можете розкривати усіх деталей, умов перебування, тому що це може нашкодити бійцям, які досі в полоні. Але, наскільки розумію, увесь час Ви перебували в одиночній камері. Що допомагало триматися?
Складне питання. Так, я перебував в одиночній камері досить довгий час наодинці, в ізоляції. Що допомагало триматися? Розуміння того, що я маю продовжувати свою боротьбу, - це раз. Розуміння того, для чого я маю продовжувати цю боротьбу, - це два. Третє: прийняття того факту, що війна ще не закінчена і вона далека від завершення. І четверте: особисто моє перебування в полоні не було дуже тяжким. Умови були… Як я потім уже дізнавався, порівнював з іншими людьми, вони були відносно дещо легші. Але психологічний тиск, який чинився через ізоляцію - деякі люди кажуть, що це гірше. Можливо, так і є. Але знову ж таки немає жодних виправдань та причин, щоб відступити від обов'язку і зупинитися. Зупинятися я не буду. Й інші люди також не зупиняться. Це просто нове завдання, яке треба виконати. Не можна підставити командира, не виконавши завдання.
"Сподіваюсь на контрнаступ по всім напрямкам"
Ви були в повній інформаційній ізоляції - без зв'язку, новин. У вересні вас звільняють. Перша новина, яку Ви дізнаєтеся?
Дізнаюсь і хороші, і трагічні новини. Хороші новини - це скільки людей обміняно. Трагічні новини - я дізнаюся, що відбувалося цього літа в таборі в Оленівці.
Чесно кажучи, у мене були песимістичні прогнози у березні. Це було викликано тим, що ми були в оточенні і відриві від власних сил. Ми тоді в оточенні розуміли, що можемо розраховувати тільки на себе, на той бойовий склад, який перебував у Маріуполі. А коли я повернувся з полону, я побачив, що ми вже можемо розраховувати не тільки на себе. У першу чергу в тебе є таке поняття, як тил. І є багато людей, які беруть участь у війні, вносять свій вклад у майбутню перемогу.
Читайте також: Юлія "Тайра" Паєвська про полон: Мені одразу сказали, що жити ти не будеш
Мене потішила кількість знищених окупантів, знищеної ворожої техніки. Мої прогнози були більш скромні. Мене дуже сильно вразила контрнаступальна операція в Харківській області. Зараз мені приємно читати зведення про те, що відбувається на Півдні країни, в Херсонській області. Сподіваюся, що ці новини не обмежуватимуться тільки цими областями і ми перейдемо до контрнаступу по всім напрямкам.
Новини про мобілізацію в Росії не дуже тривожать, тому що ми бачимо їхній рівень. Однак цих мобілізованих, призовників дуже багато, тож не можна у жодному разі втрачати пильність. Бо це все одно росіяни.
"Обстрілюючи Київ, росіяни роблять велику помилку"
У вересні Ви повернулися в доволі мирний Київ. Вам не видалося, що люди відвикли від війни?
Те, що я повернувся в доволі мирний Київ, - це чудово. Мені подобається, коли моє рідне місто в порядку.
Нещодавно під час ракетного обстрілу постраждала Ваша альма-матер - Університет імені Тараса Шевченка…
Мені неприємно бачити, коли Київ потрапляє під обстріл. Але мені приємно бачити, що люди від цього стають більш злими і лютими. І росіяни роблять ту ж саму помилку, яку робила Німеччина, коли обстрілювала Лондон ракетами "Фау" (під час Другої світової війни, у червні 1944 року Німеччина застосувала проти Британії перші крилаті ракети "Фау". - Ред.). Це має зворотній ефект. Люди ще більше розуміють, що війна стосується кожного. Це те, що відбулось і в Україні, порівнюючи з 2014 роком.
Дозвольте трохи згадати події на "Азовсталі". Часто Ваші побратими, згадуючи 86 днів оборони заводу, кажуть, що кожен день, кожна година здавалися останніми. У вас був такий день, коли здавалося, що вже все - це кінець?
Безперечно, у всіх були такі дні. Багато було випадків, коли засинаєш під канонаду артилерії, яка б'є в будівлю, у якій ти перебуваєш, і ти думаєш - я просто можу не прокинутися. І такий - ну, окей. Більше разу не вмирати. Мало хто сподівався, що ми звідти зможемо вийти.
Згадую пресконференцію, яку Ви давали зі Святославом "Калиною" Паламарем для іноземних і українських ЗМІ. Це було 8 травня, тобто вже йшли фактично останні бої. У яких умовах відбувався цей ефір?
Це був наш командний пункт у бункері під одним із цехів заводу, де я, затиснувши телефон між колінами, сидячи на підлозі на тлі білої стіни, проводив цю пресконференцію. Тоді було і складно, і просто водночас. Складно, тому що це надлюдські умови перебування. Легко було казати про речі, у яких ти розбираєшся. На той момент ми розуміли, що військові методи боротьби в Маріуполі майже вичерпані. Противник переважав нас кількісно в дуже багато разів. Була повна перевага у повітрі, на морі, в артилерії, у нас фактично не було чим відповідати. Я також, згадуючи той ефір, розумію, що там деякі слова були сказані в дуже критичних умовах. Я був трохи різкий у деяких словах, але знову ж таки, я не буду від них відмовлятися.
"Ми розуміли, що деблокада Маруполя неможлива"
Наприклад, Ви говорили тоді, що адміністрація не змогла організувати оборону Маріуполя...
Це скоріше було про оборону Півдня країни… Зважаючи на ту інформацію, яка у нас була, - і я кажу тільки за себе - у мене склалася думка, що це так. Добре, що це нікого не ображало, бо всі розуміли критичність моменту. І ми всі були налаштовані на те, що ми з Маріуполя вже не повернемося ніколи і нікуди.
Ви вірили, що можлива деблокада Маріуполя?
Ми вірили, сподівалися, але, чесно кажучи, розуміли, що деблокада майже неможлива. Хоча рішучість могла би в цьому випадку дуже зіграти нам на користь. Ми розуміли, що опинимося в оточенні з перших днів. Ми розуміли, що за інших умов оборону Маріуполя втримати буде неможливо. І ми, як змогли, підготувалися до цього. Ніхто не розраховував, що ми протримаємося довше, ніж місяць, навіть ми самі, але протрималися. Найважливіше - ми виграли мінімум два місяці, щоб Україна змогла оговтатися від першого удару.
Після місяців бомбардувань, бойових дій, потім посиленої російської пропаганди, фейкових референдумів, як Ви бачите повернення Маріуполя в Україну?
Я як військовий бачу військове повернення Маріуполя. Якби був дипломатом, я би казав про дипломатичні варіанти. Але не в нашому випадку. Росія - терористична держава, і жодних перемовин не буде на інших умовах, окрім наших, і крім остаточної капітуляції Росії. У нас є одна мета - це перемога у війні. Навіть не так скажу: у нас є загроза, яку треба ліквідувати. Ось що важливо. Росія - загроза для нас… Мета росіян у цій війні - це не захоплення територій, не міфічна "денацифікація", "демілітаризація", не захоплення українського ресурсу, людей. Вони просто хочуть вирізати нас.
"Якщо втрачаєш віру в себе, вір у свого побратима"
Як людина з позивним "Гендальф" скажіть, чи доцільно називати росіян "орками"?
Називати можна як завгодно. Назва вже прижилася, тому я не бачу причин від неї відходити.
14 жовтня - День захисників і захисниць України. Що б Ви сказали українцям від імені захисників України?
Я б сказав, що зараз тяжкі часи. Але в тяжкі часи не можна втрачати віру в себе. Якщо втрачаєш віру в себе, вір у свого побратима. Окрім віри і розуміння своїх сил треба знати, що найтемніша перед світанком. Але окрім штампів та ідеологізованих фраз, можу сказати, що треба просто нищити ворога, щоб ліквідувати загрозу для нашої країни.