Фукусіма на сцені: прем’єра Ельфріди Єлінек у Кельні

Темрява на сцені та в глядацькій залі. Ледь жевріє пара маленьких точок світла. Тоді стають чутними звуки. Обривки тексту та шуми. Потім заглушливий шум, від якого аж мурашки по шкірі. Це гуркіт цунамі. Коли після довгих темних хвилин нарешті стає світло, перед глядачами постає сміття знищеної цивілізації: уривки паперу, старий велосипед, зламана лампа, музичний інструмент, японська паперова ікебана рожевого кольору, що справляє враження гротеску.

І люди – безпомічні та спантеличені. Щось припинило своє існування. Панує нежива, постапокаліптична атмосфера. Найновіша п'єса Ельфріди Єлінек називається "Без світла", і це, безперечно, обов'язкове чтиво.

Щойно вибухнула атомна електростанція „Фукусіма“, але ті, хто вижив у катастрофі, не знають, що сталося. Упродовж твору вони так нічого й не дізнаються. Вони втратили орієнтацію, більше не чують себе, волають, блукають по сцені. У скляній будці сидять музиканти, вони рухають смичками та інструментами. Але жодних звуків не чути. Музика, мистецтво, цивілізація, все людське наче винищили. Японська дівчинка весь час безпорадно гукає в телефон.

Фукусіма може статись скрізь

Жалісні звуки японською мовою мають в собі щось до глибини душі зворушливе. Ті, хто вижили, справляють враження роботів. Наче оглухлі, повністю позбавлені емоцій, рухаються вони на сцені. Деякі дійові особи пізніше перетворяться на гротескних гномів. Це не лише комічно, каже режисер Карін Байєр: "Я вважаю, що комічність має також агресивність, клоунада може бути агресивною – але тут це також має елемент відспівування, жалоби, розчарування".

Ельфріді Єлінек, втім, одного лише кошмару замало. Вона також є політичною авторкою. Тому в її текстах, поряд із пасажами, сповненими злої іронії, містяться політичні послання, критика технічного божевілля наших днів, обурення деструктивним ставленням людини до природи, гнів з приводу неосвіченості сильних цього світу, ненависть щодо інформаційної політики, яка залишає людей у темряві та робить їх німими.

Фукусіма може статися скрізь, намагається сказати нам авторка. Навіть тут, у Німеччині.

Складний драматургічний процес

Режисерка Карін Байєр знайшла сильні картинки для цієї гостро актуальної п'єси. Вона довго та інтенсивно працювала з текстами Єлінек. Пишні текстові нашарування віденської письменниці Байєр не злякали. У своїй режисерській роботі вона, звичайно, відчуває певне роздвоєння, як сказала вона нещодавно німецькому телебаченню: "Може видатися непристойним те, що ми в театрі інтерпретуємо катастрофу, яка не лише тільки-но сталася, але ще триває. Це теж тема її п’єси. У ній ідеться про безсилу реакцію на подібну катастрофу".

Лауреат Нобелівської премії з літератури Єлінек для кельнської сцени писала не один раз. Здебільшого це були естетично вишукані тексти, сповнені в'їдливої іронії, які готувались для постановок у складному драматургічному процесі. Прямого контакту зі скромною, відлюдькуватою письменницею немає. В інсценування вона не втручається та не їздить на вистави своїх творів. Але переписку електронною поштою – веде.

Автори: Корнелія Рабіц, Захар Бутирський
Редактор: Роман Гончаренко