Ніна Гаґен: "Хочу тільки миру "

За свою понад 40-річну кар’єру, 55-річна легенда панку Ніна Гаґен залишила помітний слід у сучасній німецькій музиці. Відому своєю ексцентричністю та рясним пірсингом, народжену в НДР Гаґен  називали  то "іконою панку", то "мамою новаторства".

Гаґен знають як прихильницю індуїзму,  а також відому пацифістку й кокетку. Але тепер Кохання з великої літери та сімейні ідеали - це те, що найбільше зворушує серце співачки. Вона стверджує, що у 17-річному віці, перебуваючи під впливом LSD, бачила обличчя Бога. А два роки тому її хрестили у протестантcькій церкві. 2010-го року побачила світ книга мемуарів Гаґен, а наприкінці 2011-го вийшов новий альбом з кавер-версіями пісень Боба Ділана, Вольфа Бірманна й Кертіса Мейфілда.

Deutsche Welle зустрілася з королевою авангарду, щоб поговорити про музику, політику та її плани на майбутнє.

DW: Звідки ідея назви для альбому “Volksbeat” ("Народний ритм")?

Ніна Гаґен: Назва іде від серцебиття людей й ритму народу. Завжди були пропагандисти, які казали, мовляв, слово народ і нація полюбляв вживати Адольф Гітлер. Але ж народ - це ми. Байдуже, що якийсь психопат зловживав цим словом. "Народ - це ми", - так говорила Патті Сміт. "Владу - народу", - це слова Джона Леннона. Ми - народ, люди. Люди доброї душі, люди любові, люди миру та свободи. І тепер ми маємо боротися за те, щоб відвоювати це за допомогою єдиної зброї - кохання.

 - Чому альбом пронизаний впливом 1970-х?

- Пісні минулих років не втратили своєї актуальності. Нещодавно телеведучий на одному з ток-шоу сказав, що я виступаю як проповідниця у цьому альбомі. І якщо це називається проповідництвом, то я цим пишаюся. Може, уперше молодь почула проповідь. На мою думку, сьогоднішня молодь заблукала у темряві. Молоді люди, яких я зустрічаю, дуже відірвані, у них стільки іграшок, їм то добре, то зле. Вони не дивляться за обрій. Наприклад, вони не поділяють моїх побоювань через напруженість на Близькому Сході. Ще з дитинства я формувалася під впливом політики антифашизму. Мій батько пережив Другу світову і нацистську диктатуру й був антифашистом. А мій дідусь не вижив. Я - донька чудової матері, яка співала, граючи на гітарі, пісню за піснею. З моїх найменших дитячих років - це мої люди. Вони принесли мене у цей світ. Від них я отримала головні свої знання, підготовку до кар’єри, так би мовити. Саме тому для мене існує "народний ритм", навіть якщо він може інакше називатися.

- А що Ви хочете сказати людям?

- Я хочу лише правди і нічого крім правди, миру і нічого крім миру. Я хочу, щоб кохання квітнуло, а страх викорінився. Точно як написано у пісні Брехта "Дитячі молитви", першій пісні в моєму новому альбомі. У цьому сенсі це бойовий заклик, протест, спонукання до роззброєння й зниження напруження, відданість повазі до прав людини. Усі порядні рухи за громадянські права, зокрема, і в НДР, надихали ці пісні. Рух у НДР унікальний в людській історії, бо люди відчували таку екстремальну солідарність. Вони збиралися у церквах, які згодом перетворилися на те, чим вони й мали бути - раєм для людей, байдуже до якої конфесії вони належали. Там вони об’єднувалися і щопонеділка виходили на мирні демонстрації. Зрештою все це принесло полегшення людям.

 - У вашому новому альбомі є кавер-версії пісень колишнього дисидента з НДР Вольфа Бірманна, а також пісень Боба Ділана й Кертіса Мейфілда. Вони мали особливий вплив на вас ?

- Вони всі - мої брати, які мають піти зі мною у рай. Я хочу взяти їх за руку. Є й багато інших, але всі просто не влізли б на один диск. Я співала всі ці пісні на моїх концертах багато років. У тому числі й пісні "Трагедія Афганістану" та інші, як Бірманнова "Солдат, солдат". У цьому альбомі ми хотіли показати, що головне - залишатися вірним собі, своєму коханню, не дозволяти це відібрати, особливо - свободу творити музику.

- Ваша віра є для Вас також дуже важливою...

- Моє серце б’ється за всіх жертв  катувань  у світі, за всіх біженців, за всіх немовлят в Африці, яких кусають малярійні комарі тощо. Я відчуваю себе повною частиною людства. Я - як стара мама, і сподіваюся, як майбутня бабуся, як німецька поетеса, мислитель, автор пісень та співачка, хочу донести мою музику та добрі вісті до якнайбільшої кількості людей. Байдуже -  чи ви вірите у вічне життя, чи ні, наш людський обов’язок стежити за дотриманням цивілізаційних та етичних правил й це може нас зміцнити.

- Ви також написали біографію. Вам було важливо завершити певні розділи свого життя?

  - У мене чудове життя. Й у цьому сенсі я мала написати книгу. Є стільки ідіотів, які не можуть написати про мене нічого іншого, крім того, що я є пронизлива скандалістка. Що це за визначення? Якби я народилася чоловіком, то отримувала б більше поваги. Якби мене звали, наприклад, Ніно Гренемаєр, нікому б не спало на думку називати креативного музиканта такими словами, давати  якісь такі прізвиська. Це дуже цікаво.

- Ви вже згадували про досвід у 17-річному віці, який ледь не завершився смертю. Можете розповісти про це докладніше?

- Почитайте мою книгу. Складно так одразу розповісти таку особисту історію. Під час цього майже летального досвіду я справді померла, була у раю. Я відчула любов Бога і це був такий подарунок. Я довго просила там залишитися й ніколи не повертатися. Але мені розповіли, чому так важливо нам тут бути й продовжувати жити, аж поки ми не помремо власною смертю.

- Які у вас плани на майбутнє? Вирушаєте у турне?

-  У березні ми починаємо велике турне Німеччиною з кількома концертами ще й у Франції. Часу на лінощі немає. Я вже повернулася до студії звукозапису, працюю над чудовими речами з моєю мамою, донькою, сином та їхніми друзями. Ми готуємо фантастичну музику цілою родиною. Це буде гарна танцювальна музика! Це така розвага!

Інтерв’ю провів Марк Мюленброк

Переклад:  Дмитро Каневський

Редактор: Наталя Неділько