Не Тюрингією єдиною
7 лютого 2020 р.
Цього тижня новини з німецької Тюрингії стали для багатьох шоком: представника Вільної демократичної партії (ВДП) Томаса Кеммеріха (Thomas Kemmerich) обрали земельним прем'єром. Це стало можливим завдяки голосам депутатів від правих популістів - прецедент у післявоєнній історії Німеччини.
Депутат Європарламенту Йорг Мойтен (Jörg Meuthen), який також є співголовою правопопулістської партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН), не приховував свого задоволення: у розмові з газетою Frankfurter Allgemeine Zeitung він сказав, що у Тюрингії АдН, по суті, формує "бюргерський табір" із партією канцлерки Анґели Меркель (Angela Merkel) Християнсько-демократичний союз (ХДС) та ВДП.
Та ця нібито участь АдН у "бюргерському таборі" була недовгою: після хвилі обурення Кеммеріх заявив про відставку і розпуск земельного парламенту. Однак АдН вважає події у Тюрингії явним підвищенням свого політичного статусу - до цього ніколи й на жодному рівні в Німеччини не було співпраці будь-якої традиційної партії з АдН.
Депутат від німецьких Лівих Мартін Ширдеван (Martin Schirdewan) називає цю ситуативну співпрацю АдН, ХДС та лібералів у парламенті Тюрингії "порушенням табу". Але для європейських крайньоправих популістів, які зараз мають четверту за розміром фракцію у Європарламенті - "Ідентичність та демократія", це радше ще один прорив, що віддзеркалює загальноєвропейський тренд останніх років. І лише Німеччина, до драми у Тюрингії, залишалася винятком.
І хоча в Італії та в Австрії крайньоправі останнім часом зазнали низку невдач, в інших країнах на заході Європи вони вже давно формують "політичну погоду" або навіть представлені в уряді.
Навіть попри відставку Кеммеріха ситуація у Тюрингії може лише посилити АдН та її союзників в інших країнах Європи, серед яких італійська партія Маттео Сальвіні "Ліга", скандальна Австрійська партія свободи (АПС) та французьке "Національне зібрання" Марін Ле Пен.
Як крайньоправі стали нормою австрійської політики
Австрійська партія свободи донедавна (вже не вперше) входила до урядової коаліції у Відні, а також неодноразово була представлена в урядах на рівні федеральних земель. Під головуванням молодого канцлера Себастіана Курца (Sebastian Kurz), його консервативна Австрійська народна партія (АНП) демонструє дива гнучкості і за ідеологічною платформою останнім часом зблизилася із АПС.
Навіть австрійські соціал-демократи входили із правими популістами з АПС до правлячої коаліції в землі Бургенланд на сході країни, перед тим як в країні розгорівся "Ібіца-гейт". На оприлюдних тоді в ЗМІ таємних записах тодішній лідер АПС Гайнц-Крістіан Штрахе (Heinz-Christian Strache) обговорював сумнівні з точки зору політичної доброчесності пропозиції від удаваного російського олігарха.
Коментуючи останній скандал і критику співпраці між традиційними партіями та крайньоправими у Тюрингії, представник австрійських правих популістів Герберт Кікль (Herbert Kickl) став на захист АдН та звинуватив ХДС та лібералів у "квазітоталітарному та викривленому уявленні демократії від самозваних її охоронців".
Неспокійна Італія
Розмежування між християнськими демократами, консерваторами та крайньоправими в Італії вже давно носить умовний характер. Консервативна партія експрем'єра Сільвіо Берлусконі Forza Italia відкрито співпрацює з крайньоправою "Лігою" та навіть неофашистською силою Fratelli d'Italia у надії побороти на наступних виборах правлячий нині "Рух п'яти зірок" та соціал-демократів.
Колишній міністр внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні користується популярністю навіть попри деякі невдачі його партії останнім часом на місцевому рівні. Тож, поза сумнівом, "порушення табу" в Італії - теж уже давно норма, а представники крайньоправих обіймають посади мерів міст та навіть глав цілих регіонів.
Крайньоправі наступають
"Національному зібранню" Ле Пен у Франції теж пророкують хороші результати на місцевих виборах у березні. Задля покращення іміджу партія Ле Пен два роки тому здійснила ребрендинг. Схоже, це допомогло. На користь цій силі пішли і внутрішні чвари серед французьких консерваторів та втрата ними рейтингу. Представники "Національного зібрання" вже при владі на місцевому і регіональному рівні в деяких частинах Франції. Сама ж Ле Пен не втрачає надій перемогти президента Еммануеля Макрона на виборах 2022 року, якому програла на останніх виборах. Осінні соцопитування демонструють лише незначний її відрив від чинного глави держави. Тож події на кшталт тих, що відбулися у Тюрингії, у Франції нікого б не здивували.
В Іспанії консерватори та крайньоправі з партії Vox сформували коаліцію в Андалузії. На національному рівні Vox теж поступово проникають до "бюргерського табору" та сьогодні є вже третіми за розміром фракції у парламенті країни.
У Нідерландах на п'яти ліберальній Народній партії за свободу та демократію прем'єра Марка Рютте наступають дві крайньоправі партії, а у сусідній Бельгії, що вже 14 місяців як живе без уряду, найвпливовішою сьогодні силою є крайньоправа популістська фламандська Vlams Belang.
У Фінляндії крайньоправі популісти наздоганяють соціал-демократів та вже мають досвід участі в урядовій коаліції. У Швейцарії, Польщі та Угорщині націоналісти та популісти уже при владі та навіть мають більшість. Цей список можна було б продовжити.
На черзі Німеччина?
А що ж у Німеччині? АдН дебютувала як партія євроскептиків під час фінансової кризи кінця 2000-х - початку 2010-х років. Поволі її позиції брали крен управо, доки АдН не стала антимігрантською партією. Сьогодні це найбільша опозиційна фракція у Бундестазі.
Події у парламенті Тюрингії поки що виглядають як випадковий системний збій, який і ХДС, і ВДП хочуть якомога швидше залагодити.
Але ж ніхто не може гарантувати того, що Німеччина не піде слідами інших країн Європи, де традиційні партії втрачають позиції та значення, а популісти лише набирають силу. І попри тактичні невдачі, як-от в Австрії та Італії, либонь, цей тренд буде важко зупинити.