Починаючи від 1990-го року, Німеччина щороку 3 жовтня відзначає День німецької єдності. Попри всі й досі невирішені труднощі, розчарування щодо очікувань та незавершені проекти, це - день радості. Це - день, у який світ знову з визнаним подивом поглядає на цю країну, що несе відповідальність за стільки скоєних жахіть і, попри все це, в такий мирний спосіб знесла мур, котрий так довго її розділяв, аби знову - вже об'єднаною - стати одним із стовпів західного світу як надійна демократія та економічна сила, що процвітає.
Світ перевернувся
Так це було аж до виборів до Бундестагу 2017 року. На них правопопулістська партія "Альтернатива для Німеччини" (АдН) отримала 13 відсотків, посівши третє місце. Відтоді те гасло, з яким колись громадяни НДР були готові боротися за свою свободу, залунало зовсім по-іншому. Тоді вони вигукували: "Ми - народ". 1989 року таке гасло можна було почути в Дрездені та інших містах НДР, й саме з ним вдалося повалити тодішню несправедливу систему. "Ми - народ" - це означало, що ми прагнемо демократично вирішувати, в якій країні ми хочемо жити. Ми більше не дозволимо поводитися з нами як з безправною масою, пригнічуючи нас.
Але тепер, коли АдН стала першою правопопулістською силою, котру було обрано до Бундестагу, це гасло звучить зовсім по-іншому. У цьому "Ми - народ" вже не домінує вимога демократичного права на участь у політичному процесі.
Для багатьох головна ідея цього "Ми - народ" зводиться передовсім до наступного: "Ви - не є ним. Ви до нього не належите. Й на вас тут ніхто не чекає". Це стосується біженців, котрі за кілька останніх років прибули до Німеччини, щоб знайти тут притулок та майбутнє. Це також - спрямована в минуле реакція на світ, який перевернувся з ніг на голову, де все вже не таке, як було колись, і ніколи не буде.
Мільйони шукачів притулку
Мільйони людей були змушені залишити свої домівки, бо на батьківщині жити вони не можуть або не хочуть. З насиджених місць їх погнали війни, епідемії, посухи та повені. За ними прийдуть ще подальші мільйони. І вони не дадуть себе так просто зупинити, а натомість вимагатимуть свого права на краще життя, сперечатимуться за нього, а може й боротимуться за нього. Це не означає, що всі ці люди автоматично захочуть прибути до Європи. Але потоки біженців та наслідки такого розвитку добряче позначаться на всьому світі.
Тому гасло "Ми - народ", яким тепер зловживають для відмежування, - це ще й виклик, адресований у своїй безпорадності не лише до політиків, а й до 87 відсотків німецьких виборців, котрі проголосували проти АдН. Нині - на відміну від 1989-го року - за таким гаслом згуртувалась зовсім не більшість.
Та, хай там як, але простого "так тримати" та повернення до звичного життя й облаштування власного щастя - замало для відповіді на цей результат виборів. Також складні коаліційні переговори є доказом того, що йдеться про вкрай складне питання, а саме - в якій країні ми хочемо жити.
Єдність - це не щось саме собою зрозуміле
Німецький поет Йоганн Вольґанґ Ґете промовив устами свого героя Фауста: "Що батько дав тобі у спадок, здобудь, щоб володіти ним цілком". Це речення ніби написане для сьогоднішнього Дня німецької єдності. Адже ця єдність - не просто те, що просто так далося. Це також не факт, за який боролись інші, але котрий зараз - сама собою зрозуміла річ.
Успіх АдН у західнонімецьких федеральних землях Баварія та Баден-Вюртемберг остаточно доводить, що звичайний розподіл на східну та західну проблемні зони став занадто банальним для цього світу. Тепер йдеться про те, щоби боротися за Німеччину, котра розуміє себе як країну-члена Європейського Союзу, котра також міцно опирається на Основний закон, а своє багатство та вплив розуміє як відповідальність того, що слід допомагати саме там, де людям живеться гірше.
Тож Німеччина відзначає День німецької єдності - свято, котре 2017-го року є радше завданням, ніж спогадом про минуле.