Жінки у кіновиробництві

"Але ж камера занадто важка для тебе!" Ці слова Софі Ментіньє у 1980-1990-х роках мусила вислуховувати дуже часто. Німецько-французька кінооператорка багато років бореться за гендерну рівність у своїй професії. Мачистських висловлювань, які акцентували увагу на фізичних аспектах, від того часу поменшало, говорить володарка численних кінопремій Ментіньє. Але про рівність і досі не може бути й мови. "Існує все ще занадто мало кінооператорок", - каже вона.

Жінки на великих кінофестивалях

У Німеччині частка жінок серед кінооператорів нині складає 10 відсотків. Серед режисерів ситуація не краща. "На великих кінофестивалях фільми жінок і досі недостатньо представлені. У Каннах, наприклад, знову і знову є роки, коли під час основного конкурсу не демонструють жодного фільму режисерки", - говорить австрійська майстриня кіно Барбара Альберт.

Її фільм "Живі" демонструється в конкурсі Міжнародного жіночого кінофестивалю (IFFF) в Дортмунді та Кельні, котрий триває з 11 до 14 квітня. На ньому режисеркам та операторкам надано трибуну, котрої вони часто позбавлені деінде. Під час фестивалю вони також мають можливість зав'язувати контакти в царині кіновиробництва. Для режисерки Барбари Альберт подібний фестиваль - "політична необхідність".

Конкурсна програма IFFF складається із близько 100 ігрових кінострічок із 50 країн. Фестиваль пропонує зріз сучасної кінотворчості режисерок з усього світу. Для багатьох із них - це єдина можливість продемонструвати свої твори. Окрім того, у програмі фестивалю - майстер-класи, семінари та дискусії.

Оскар за режисуру став "революцією"

Цьогоріч Софі Ментіньє разом зі своєю ісландсько-австрійсько-німецькою колежанкою Бірґіт Ґудйонсдоттир модерує одну із фестивальних дискусій. Ментіньє також викладає у Вищій мистецькій школі медіа у Кельні (KHM). Своїм студенткам вона радить передусім не боятися: "Наше мистецтво може існувати лише тоді, якщо ми опануємо техніку. Я намагаюся пояснити, що ця техніка не дуже складна, і боятися не потрібно", - каже операторка. За її словами, у кіновишах ситуація для жінок виглядає краще, підростає нове покоління фахівчинь. Змінюється і суспільне сприйнятті в Німеччині: обидві останні німецькі кінопремії у категорії "камера" виборювали жінки. "Це надзвичайно важливо і потрібно", - вважає Ментіньє.

Цю думку поділяє і Барбара Альберт: "Те, що Кетрин Бігелоу 2010-го отримала Оскара за режисуру, було майже революцією". Сама Барбара Альберт отримала численні міжнародні відзнаки як режисерка фільму "Північна околиця" ("Nordrand") у 1999 році. Ця стрічка номінувалася на здобуття "Золотого лева" Венеційського кінофестивалю. Кар'єра Софі Ментіньє також розпочалася у Венеції: фільм "Зелений промінь" ("Le Rayon vert"), у якому вона була операторкою, отримав дві премії на Венеційському фестивалі 1986 року. Тож обидві майстрині погоджуються з тим, що кінофестивалі - це важлива сходинка для кар'єри, і жінки мають бути краще на них представлені.

Квота для жінок?

Проте недостатня репрезентація на кінофестах - це не єдина проблема. "Туди, де є гроші, жінки не потрапляють", - вважає Барбара Альберт. Як і в інших професіях, у кіновиробництві існує "скляна стеля", крізь яку жінкам доволі складно пробитися. Альберт, котра багато років має справу з державною підтримкою кіновиробництва, виступає за квоту для жінок і в цій царині.

Софі Ментіньє бажає жінкам з іншого боку камери більше упевненості в собі. Це стосується і зйомок у країнах, що розвиваються. Сама Ментіньє працювала в тому числі в Афганістані. "У таких країнах кінооператорок не існує. Тож афганська команда була дещо здивована", - пригадує жінка. Проте із особливими труднощами вона ніде не стикалася. "Це працює, тому що чоловіки швидко помічають, що жінки професійні і знають, що вони роблять", - підкреслює Ментіньє.

Ренесанс в арабському світі

Проте жінки дедалі активніше займаються кіновиробництвом і за межами західного світу. На думку режисерки та письменниці ліванського походження Йоселін Сааб, котра цьогоріч входить до складу журі IFFF, в арабському світі спостерігається ренесанс жінок у зніманні фільмів.

"Є багато жінок, котрі знімають фільми у складних регіонах світу. Вони хочуть неодмінно виразити себе і вони зрозуміли, що мусять робити це і через історії про їхні проблеми", - вважає Сааб.

Позитивним прикладом, на її думку, є столиця Лівану Бейрут, де є багато режисерок, кіно- та звукооператорок. Водночас мисткиня підкреслює, що жінкам у кіномистецтві все ще нелегко. "Це світ чоловіків. Викликів для жінок у кіногалузі все ще дуже багато", - вважає Йоселін Сааб.